ВС розповів, що може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню

Незазначення у розписці, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/31737/13.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу.

Позовна заява мотивована тим, що у 2000 році вона позичила відповідачу за договором позики грошові кошти в розмірі 70 000 доларів США. Договір був оформлений двома розписками, підписаними сторонами, у яких вони обумовили відсотки за користування грошима. Строк повернення грошей сторонами визначений не був.

У листопаді 2013 року вона звернулась до відповідача з вимогою про повернення спірних грошей, однак відповідач від виконання зобов'язання ухилилась.

Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу з урахуванням процентів у загальному розмірі 3 163 549, 47 грн.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 79 000 дол. США. У решті позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що проаналізувавши надані сторонами письмові докази, зокрема спірні боргові розписки, та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням положень чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про укладення між сторонами договору позики, та виникнення у відповідача заборгованості за вказаним договором, у зв’язку з його невиконанням.

Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача не виник обов’язок повернути грошові кошти, оскільки в розписці не вказано про такий обов’язок, спростовується текстом розписок, в яких зазначено, що особа бере грошові кошти у позивача саме у борг, правова природа якого правильно судами встановлена як договір позики, який передбачає обов’язок боржника повернути позику позикодавцю.

Також не можуть бути прийняті до уваги аргументи заявника про те, що спірні розписки не містять зобов’язання щодо повернення коштів, що на переконання останнього свідчить про фіктивність правочину.

ВС підкреслив, що не можуть бути прийняти до уваги аргументи заявника і про те, що спірні розписки не містять зобов’язання щодо повернення коштів, що на переконання останнього свідчить про фіктивність правочину.

Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документ кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Таким чином наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що відповідач їй грошові кошти не повернула.

Крім того, ВС відзначив, що доводи касаційної скарги про те, що між сторонами виникли корпоративні, а не боргові правовідносини, а також безгрошовість укладеного договору, - є безпідставними. Ці доводи відповідача спростовуються текстом боргових розписок, які не містять посилання на домовленості щодо вступу складу учасників господарського товариства. Судами надано належну правову оцінку цим запереченням відповідача з урахуванням проведених у справі почеркознавчих експертиз.

Критикуючи висновки судів про те, що валютою виниклих між сторонами зобов'язань є саме долари США, відповідач протягом усього часу розгляду справи в судах не надала будь-якого іншого тлумачення зазначених у боргових розписках «умовних одиниць».

Оскільки за звичаями ділового обороту, що склався в Україні, в боргових зобов’язаннях між громадянами у випадку укладення договору позики в іноземній валіть використовуються, як правило, долари США, колегія суддів погодилась з висновками судів про те, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави.

ВС підкреслив, що незазначення у розписці, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

Також ВС зауважив, що інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Тож, враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про зміну предмета і підстав позову.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.