Виселення колишнього члена сім’ї власника житла: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 707/2425/19, в якій досліджував питання виселення колишнього члена сім’ї власника житла.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом , у якому просив усунути йому перешкоди у здійсненні права приватної власності шляхом виселення відповідачки з будинку та зняти її з реєстрації.

Зазначав, що за рішенням суду він є власником житлового будинку. У будинку зареєстровані він та його колишня дружина, з якою шлюб був розірваний. Та після розірвання шлюбу вона залишилася проживати у належному йому будинку, маючи місце реєстрації в ньому.  Пізніше, через постійні скандали, моральний булінг та фізичне насилля його стан здоров’я почав погіршуватися. Позивач був госпіталізований до лікарні з явними симптомами ішемічної хвороби серця.  У 2018 році йому було проведено оперативне лікування сердечних клапанів, протезування та шовну пластику, призначено тривале медикаментозне лікування.

Також позивач зазначав, що проживання відповідачки у належному йому будинку свідчить про вчинення йому перешкод в утриманні та збереженні будинку. Через наявність реєстрації місця проживання відповідачки у будинку він позбавлений права на отримання відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, утримувати будинок в період опалювального сезону він не може, через відсутність достатніх коштів на сплату газового опалення, а відповідачка взагалі не бере участь в утриманні будинку.

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачка як колишній член сім`ї позивача, яка не має іншого житла, набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, оскільки законодавством не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого житлового приміщення. Доказів створення відповідачкою перешкод  у користуванні належним житловим будинком позивач не надав. Оскільки позовна вимога про зняття з реєстрації місця проживання відповідачки  є похідною від позовної вимоги про виселення, у задоволенні якої суд відмовив. Суд дійшов висновку, що підстав для її задоволення немає.

Черкаський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС нагадав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинена, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім’ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

ВС підкреслив, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка не є такою, що самоправно вселилась до спірного жилого приміщення. Тривале проживання у спірному будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати будинок житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції. Враховуючи, що відповідачка, як колишній член сім’ї власника спірного житла, не має іншого житла, її право має бути захищено. Водночас апеляційний суд врахував і посилання самого позивача на те, що відповідачка зареєстрована в належному йому на праві власності будинку. При цьому сам факт передання цієї справи за встановленою підсудністю до іншого суду не вказує на наявність у відповідачки іншого житла на певному праві та не спростовує наявність у неї зареєстрованого місця проживання у будинку позивача.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки у цій справі право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачки, проте позивач на захист такого обмеження вимагає позбавлення права особи на житло, що не є пропорційним втручання та не свідчить про легітимність мети позову.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості висновку судів про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що погіршення стану його здоров`я відбулося внаслідок протиправних дій відповідачки, не заслуговують на увагу, оскільки суди у цій справі встановили, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що саме внаслідок протиправної поведінки відповідачки у нього виникло захворювання, про яке він вказує.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про надання додаткового строку для прийняття спадщини: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.