Користування майном після припинення договору оренди: позиція Верховного Суду

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду  у справі №  904/5303/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що акціонерне товариство в особі Філії звернулося до Комунального позашкільного навчального закладу  з позовом про стягнення 17 055,88 грн - боргу за договором оренди, 34 111,77 грн - неустойки, 4 320,90   грн - боргу за договором відшкодування, 913,20 грн - інфляційної складової та 692,57 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення майна після припинення договору оренди.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено частково. Постановою апеляційного суду змінено рішення суду першої інстанції шляхом викладення його в наступній редакції.

«Стягнути з комунального позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого структурного підрозділу «Дніпровське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 17055 грн 88 коп. заборгованості з орендної плати, суму боргу за договором відшкодування в розмірі 4320 грн 90 коп., інфляційні в розмірі 117 грн 21 коп., 3% річних в розмірі 197 грн 55 коп. та судові витрати в сумі 3 571,65 грн». 

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що зобов’язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припиняння пов’язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об’єкта оренди.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов’язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов’язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.  

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України (Плата за користування майном) і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (обов’язки наймача у разі припинення договору найму» не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов’язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

ВС зауважив, що неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). 

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов’язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов’язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності припинився за закінченням строку його дії.

Водночас відповідач свого зобов’язання з добровільного повернення об’єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки, відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України в розмірі, згідно з проведеним місцевим судом перерахунком.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли спадкове майно переходить до держави.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.