КАС ВС роз’яснив, що повинно міститися в рішення ЄСПЛ, щоб воно підлягало виконанню

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 823/1181/18 роз’яснив, що для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції (у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків та моральної шкоди), у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ)

У цій справі Верховний Суд зайняв наступну позицію.

Системний аналіз правових норм міжнародного та національного права надає підстави стверджувати, що остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною у визначений в ньому спосіб, який може передбачати один з двох варіантів:

вжиття заходів загального характеру

або

індивідуальне відшкодування на користь конкретної особи.

Водночас для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції (у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків та моральної шкоди), у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ).

12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші), згідно з яким вирішила приєднати до п`яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, ще 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, серед яких і заява позивача; вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04).

Зі змісту рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та ін.) випливає, що Велика палата ЄСПЛ визнала невиправданим подальший розгляд поданих заяв, вилучила їх з реєстру справ ЄСПЛ, зазначивши, що порушені заявниками питання стосовно невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів уже було вирішено ЄСПЛ у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту першого статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції і передала їх Комітету Міністрів Ради Європи, щоб їх можна було розглядати в межах загальних підходів з виконання згаданого пілотного рішення.

Отже, заяву позивача не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки її було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру.

Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» Україну не було зобов`язано виплатити позивачеві справедливу сатисфакцію чи вжити інших заходів індивідуального характеру.

Такі правові висновки щодо підстав виплати компенсації заявникам у справі «Бурмич та інші проти України» неодноразово викладалися Верховним Судом в аналогічних спорах у справах № 826/4881/18 (постанова від 19 серпня 2020 року), №820/5624/17 (постанова від 06 червня 2020 року), №826/5241/18 (постанова від 29 вересня 2020 року) і Суд не знайшов підстав для відступу від неї.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) не є рішенням, яке, відповідно до Закону №3477-IV, підлягає виконанню, у зв`язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених статтями 5-7 Закону № 3477-IV.

 Обставини справи

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ЄСПЛ за його заявою в справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) 12 жовтня 2017 року ухвалив остаточне рішення, яким поклав на Україну обов`язок відшкодувати йому та іншим заявникам шкоду за системну проблему, пов`язану з тривалим невиконанням рішень національних судів.

Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з інформаційним запитом і скаргою, зміст яких був пов`язаний з невиконанням вказаного рішення ЄСПЛ.

Проте відповідь на вказані запит і звернення відповідач надав несвоєчасно, а їхній зміст, на думку позивача, свідчить про відмову відповідача виконувати остаточне рішення ЄСПЛ.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на запит на інформацію від 20 листопада 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- визнано протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на скаргу від 29 грудня 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов`язковому виконанню Україною відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають остаточні рішення ЄСПЛ у справі проти України, якими, зокрема, визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та щодо справедливої сатисфакції у справі проти України.

Суди попередніх інстанцій вважали, що рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та ін.) в частині заяви позивача є остаточним, однак є не тим рішенням, яке, у розумінні пунктів «а» і «б» Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», має виконуватися згідно з вимогами цього Закону щодо позивача, адже вказаним рішенням заяву позивача №20603/15 вилучено з реєстру ЄСПЛ і передано її для вжиття заходів загального характеру під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи.

З такими доводами погодився КАС ВС, залишивши рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року без змін.

Крім того, у КГС ВС нагадали, що тлумачення норм права є виключною компетенцією суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.