Позбавлення батьківських прав: ВС вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 758/9706/18, в якій досліджував питання позбавлення батьківських прав.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася з позовом до відповідача,в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно їхньої спільної малолітньої дочки.

Зазначала, що у вересні 2011 року зареєструвала шлюб, який був розірваний за рішенням суду, у період шлюбу у них народилася дочка, яка проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.

Посилаючись на те, що відповідача повністю самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку, оскільки з 2014 року проживає окремо, з дитиною не спілкується, її вихованням не займається, не піклується про її фізичний та розумовий розвиток, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого позивачем не доведена.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Так, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що відсутні докази винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківських обов`язків.

Суди встановили, що відповідач проживає на непідконтрольній Україні території, від виконання батьківських обов`язків не відмовлявся та робив спроби поспілкуватись з дочкою, які виявились безрезультатними з огляду на відносини, які склались між сторонами.

ВС підкреслив, що в ході розгляду справи відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що бажає спілкуватись з дитиною, а тому така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з дочкою.  

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає обґрунтованим та таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини та збереженню її зв`язків з сім`єю, у тому числі з батьком.

Також Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи визнається запис, зроблений на диктофон, допустимим доказом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.