Право на приватизацію житла у гуртожитку: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом групи фізичних осіб до Одеської міської ради (Одеська МР), виконавчого комітету Одеської міської ради (виконком Одеської МР), Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономрозвитку), Фонду державного майна України (ФДМУ), треті особи – Державне багатопрофільне підприємство «Урожай» (ДП «Урожай»), регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Департамент міського господарства Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть цієї справи полягає у тому, що позивачі та їх сім`ї багато років проживали у гуртожитку, який належить на праві державної власності Міністерству аграрної політики та продовольства, яке на момент розгляду справи перебувало у стадії ліквідації, а його правонаступником визначено Мінекономрозвитку, балансоутримувачем об’єкта нерухомого майна є ДП «Урожай». Протягом останніх кількох років позивачі неодноразово зверталися до ФДМУ з письмовими заявами щодо надання інформації стосовно житлового будинку, а також до Міністерства аграрної політики та продовольства України та у подальшому до Мінекономрозвитку щодо ініціювання безоплатної передачі житлового будинку у комунальну власність територіальної громади міста Одеса для його подальшої приватизації. На всі звернення та заяви позивачі отримували відповіді з безпідставними доводами, що тільки відтермінувало початок дій субʼєктів владних повноважень та реалізацію прав позивачів на приватизацію будинку.

Вважаючи тривалу бездіяльність відповідачів щодо невжиття відповідних заходів для передачі гуртожитка до комунальної власності протиправною та такою, що перешкоджає можливості реалізувати гарантоване статтею 47 Конституції України право на житло, позивачі – мешканці гуртожитка звернулися з позовом до адміністративного суду, в якому просили визнати протиправною бездіяльність Мінекономрозвитку щодо неприйняття рішення про передачу спірного будинку до комунальної власності та зобов`язати прийняти відповідне рішення; зобов`язати Одеську МР та виконком Одеської МР винести на голосування питання щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку).

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено, у зв’язку з тим, що суд дійшов висновку про те, що органом управління майна – житлового будинку є Міністерство аграрної політики та продовольства України, а балансоутримувачем - ДП «Урожай». Мінагрополітики надавало відповіді по суті звернення позивачів. Будь-які звернення позивачів на адресу Мінекономрозвитку відсутні, зазначене Міністерство не є правонаступником Мінагрополітики, а відтак позивачами не доведений факт протиправної бездіяльності відповідача. Також, аргументуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із недоведення позивачами того, що спірний будинок має статус гуртожитку та фактів легального проживання позивачів у спірному будинку.

Постановою суду апеляційної інстанції апеляційні скарги позивачів задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: 1) визнано протиправною бездіяльність Мінекономрозвитку щодо неприйняття рішення про передачу спірного будинку до комунальної власності; 2) зобов`язано ФДМУ прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси об`єкта державного житлового фонду разом із об`єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок; 3) зобов`язано Одеську МР та виконавчий комітет Одеської МР вжити заходи, передбачені приписами пункту 51 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статями 4-1, 6, 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», направлені на виконання вимог чинного законодавства щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку).

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час звернення до суду всі повноваження щодо розпорядження спірним гуртожитком отримало Мінекономрозвитку, а отже позивачі в цій частині позовних вимог правильно визначили у якості відповідача Мінекономрозвитку, оскільки, враховуючи особливість процедури правонаступництва в адміністративних справах, саме воно є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України у спірних правовідносинах. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що протиправною бездіяльністю відповідачів порушено права позивачів на приватизацію державного житлового фонду.

Верховний Суд погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу відповідачів без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Колегія суддів у складі Касаційного адміністративного суду врахувала, що відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Аналогічне право закріплене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

При цьому відповідно до висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла), одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов`язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату (частини перша, друга статті 47 Конституція України).

З урахуванням вищезазначеного, а також положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статей 1, 3, 7, 11 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Верховний Суд зазначив, що житлові права позивачів тривалий час не можуть бути реалізовані через протиправну бездіяльність зі сторони відповідачів, зокрема: неприйняття рішення про передачу об`єкта з державної до комунальної власності (Мінекономрозвитку та згодом - ФДМУ), ненадання згоди на прийняття гуртожитку у комунальну власність та нездійснення інших заходів, спрямованих на виконання вимог чинного законодавства щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку (гуртожитку) (Одеська МР та виконком Одеської МР). У зв’язку з цим Верховний Суд погодився з тим, що обраний судом апеляційної інстанції спосіб судового захисту порушених прав позивачів є найбільш ефективним та таким, що спрямований на захист житлових прав позивачів.

Колегія суддів також врахувала, що у позивачів виникли "легітимні очікування" на реалізацію свого права щодо приватизації гуртожитку. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «легітимні очікування» визнаються невід`ємним складовим принципу юридичної визначеності, що корелює з такими принципами, як законність та пропорційність, та означає, що особа може обґрунтовано розраховувати на реалізацію певного права або вимоги за умови, що вони мають достатнє правове підґрунтя; легітимні очікування є предметом захисту в аспекті концепції майна, визначеного ст. 1 Першого протоколу до Конвенції; до легітимних очікувань ЄСПЛ відносить права та вимоги, що виникають на підставі достатнього правового підґрунтя, включаючи вимоги стосовно того, що певна правова норма буде застосована судами у передбачуваному порядку.

На цій підставі Верховним Судом сформульовано висновок про те, що ухвалення остаточного рішення, спрямованого на забезпечення права особи на житло, є результатом певної правової процедури. Вчинення дій суб`єктами владних повноважень у межах цієї процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання особою житла. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. При цьому органи місцевого самоврядування - відповідні ради та виконавчі комітети у зазначеній процедурі також мають здійснити певні дії, спрямовані на прийняття відповідного об`єкта нерухомого майна до комунальної власності з подальшою передачею у визначених законом випадках у власність фізичних осіб.

Постанова Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 420/6019/19 (адміністративне провадження № К/9901/33248/20).

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.