Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків: ВС нагадав про наслідки

Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У даному випадку, вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової Палати Касаційного цивільного суду № 2-3897/10.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася життям, не брала участі в матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. Син народився із вродженими вадами здоров'я, є інвалідом з дитинства, а отже потребує постійного догляду та піклування, забезпечення спеціальним медичним доглядом і лікуванням, необхідністю придбавати коштовні медичні препарати та обладнання, що призводить до витрат на дитину в сумі понад 10 000 грн на місяць.

Внаслідок цього позивач змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати та утримувати свого сина. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, оскільки придбає коштовне майно, має грошові кошти від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном.

Також посилаючись на положення статей 23, 1167 Цивільного кодексу України зазначав, що в результаті протиправної поведінки відповідача малолітній дитині, була завдана моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням його прав та розмір якої він оцінює у 960 501 грн.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 5 000 грн, щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 12 травня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Також стягнуто з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що рішенням районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-5210/10 за позовами ОСОБА_11 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, останню позбавлено батьківських прав щодо малолітнього, у зв’язку із тим, що вона не забрала дитину із пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляла щодо неї батьківського піклування, і, крім того, ухиляється від виконання свої зобов’язань по вихованню дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином факт ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина є доведеним. Також ВС зазначив, що ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У даному випадку, вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно з пунктом 2 частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Позивач, як батько малолітньої дитини, мав право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини, зокрема і в силу положень частини другої статті 154 СК України.

Дитина, 2010 року народження, як на час заявлення його законним представником у 2018 році позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, так і на час ухвалення апеляційним судом у 2020 році оскарженої постанови, в силу свого віку та рівня розуміння, здатен усвідомлювати протиправний характер діянь відповідача, які стали підставою для позбавлення батьківських прав та відчувати душевні страждання пов’язані із цими діяннями.

Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати залишила дитину та відмовилась від нього, завдає дитині душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у дитини захворювань.

Колегія суддів вважає, що в цій частині факт завдання моральної шкоди дитині доведено, що було правильно враховано апеляційним судом. Разом із тим, при вирішенні питання у частині відшкодування моральної шкоди, завданої ухиленням  відповідача від виконання обов'язку по утриманню дитини, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України).

Також ВС відзначив, що за змістом частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Діяння відповідача, яка не виконувала свій обов'язок по утриманню дитини, є протиправними, однак факт завдання такими діяннями моральної шкоди дитині підлягає доведенню.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів у цій частині, зокрема щодо обізнаності та усвідомлення дитиною відсутності матеріального утримання з боку матері, наявності у зв'язку із цим душевних страждань дитини та причинного зв'язку між такими стражданнями та відсутністю утримання з боку матері, рівня забезпеченості потреб дитини батьком, впливу відсутності утримання з боку матері на можливість розвитку дитини, забезпечення її потреб тощо.

Посилаючись при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на те, що така шкода завдана не тільки дитині, а й батьку, апеляційний суд не звернув уваги, що батько реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, в остаточній редакції позову не заявляв вимог про відшкодування завданої йому моральної шкоди, а просив стягнути із відповідача моральну шкоду завдану саме дитині.

ВС підкреслив, що відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на зміст і обґрунтування позовних вимог, встановлені судами попередніх інстанцій обставини та досліджені ними докази, враховуючи вимоги розумності і справедливості, Верховний Суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої дитині, в сумі 20 000 грн.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про використання нецензурної лексики учасниками судового процесу: позиція ВП ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.