Коли особа не має право оспорювати батьківство: постанова КЦС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 532/1348/19, та встановив:  «на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами не міг про це не знати».

Обставини справи

Позивач звернувся з позовом до відповідача про оспорювання батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини. Позовну заяву мотивовано тим, що між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб, в якому народилась дочка, батьком якої було записано його.

Позивач зазначав, що на момент реєстрації вважав її своєю дочкою. Пізніше шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу між ним та відповідачем виникали конфлікти, під час яких остання повідомила про те, що він не є біологічним батьком дитини. З урахуванням зазначеного, позивач просив суд виключити відомості про нього, як про батька дитини, з актового запису у свідоцтві про народження.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволеною. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Також ВС наголосив, оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має право оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 Сімейного кодексу України .

За приписами частини п’ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

З урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини  знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами не міг про це не знати.

ВС підкреслив, що відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису.

Разом із тим відповідачем, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, було визнано факт відсутності кровного споріднення. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач  не є біологічним батьком дитини, про що йому стало відомо після розірвання у 2010 році його шлюбу із відповідачкою та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав,  що не є біологічним батьком дитини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо виключення його з актового запису відомостей про батька дитини.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про виникнення права власності за набувальною давністю: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.