Імперативний обов`язок суду проводити аналіз нормативно-правового акта на предмет законності навіть під час вирішення справ, не пов`язаних із оскарженням нормативно-правових актів

Так, досить частими є звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів від рішень, дій та/або бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

У такій категорії справ важливим питанням, яке обов’язково повинно вирішуватиметься судом, є відповідність таких рішень, дій та/або бездіяльності суб’єктів владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України

Відповідно до частини 2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийнято таке рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Вжите законодавцем словосполучення «у спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії, повинен обирати лише визначені законом способи. Прийняття ж рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - критерій, який випливає з принципу гласності прийняття рішень суб`єктом владних повноважень, який підлягає застосуванню при прийнятті свого рішення, що може мати несприятливі наслідки для особи стосовно якої таке рішення приймається. Вказана особа має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень, може наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Принцип гласності включає й право особи на допомогу з боку суб`єкта владних повноважень, зокрема, у вигляді роз`яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про прийняте відносно неї рішення.

Велика Палата Верховного Суду, послідовно застосовуючи позицію, за змістом якої повноваження органів влади є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією jura novit curia («суд знає закони»), зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова від 04.12.2019 р. по справі № 917/1739/17).

Ключовим аспектом у контексті застосування принципу jura novit curia є те, що судом під час постановлення рішення підлягає вирішенню питання застосування конкретної норми права не лише з позицій кваліфікації спірних правовідносин, але й з позиції існуючого конституційного правопорядку, до якого, в тому числі, належить побудова системи законодавства з урахуванням юридичної сили нормативно-правових актів.

Так, приймаючи рішення по справі № 826/12668/17, колегія суддів Палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду погодилась із оцінкою судів попередніх інстанцій доводів та доказів, поданих сторонами провадження, з урахуванням положень статті 9 КАС України, вказавши при цьому, що посилання позивача на те, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (частина третя статті 7 КАС України), є необґрунтованими, оскільки «невідповідність» зазначених правових актів не була встановлена у судовому порядку.

Однак такі висновки не у повній мірі відповідають презумпції jura novit curia.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто, приймаючи рішення, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість ухвалених судових рішень.

За приписами частини першої та другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (частина 3 статті 7 КАС України).

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України (частина 4 статті 7 КАС України).

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України (частина 5 статті 7 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм та особливості адміністративного процесу щодо принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі слідує, що здійснення такого вибору норми та обґрунтування її застосування є імперативним обов`язком суду, який не залежить від бажання суду, волі та аргументів сторін.

Отже, у правозастосовній практиці суди повинні бути ефективним суб`єктом захисту конституційних прав громадян під час вирішення справ, керуючись при цьому Конституцією та законами України, а тому не можуть самоусунутись від з`ясування законності тих підзаконних нормативно-правових актів, які поширюють свою дію на спірні правовідносини, оскільки саме по собі застосування судом певного законодавчого акта є свідченням погодження суду із його законністю як регулятора суспільних відносин.

Про такий підхід до постановлення рішення зауважила колегія суддів Верховного Суду у складі Палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду під час ухвалення окремої думки по справі №826/12668/17 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким за неподання Звіту про контрольовані операції за господарськими операціями з нерезидентом до Товариства застосовано штрафні санкції.

При цьому судді Палати окремо звернули увагу на непослідовність правозастосовної практики в контексті наявності у суду обов`язку з`ясування законності тих підзаконних нормативно-правових актів, які поширюють свою дію на спірні правовідносини.

Так, судді Палати у цій справі відхилили висновок щодо наявності у суду імперативного обов`язку проводити аналіз нормативно-правового акта на предмет законності навіть під час вирішення справ, не пов`язаних із оскарженням нормативно-правових актів в порядку статей 264, 266 КАС України.

Натомість, у постанові від 26.02.2021 по справі № 0940/2301/18 судді Палати висловили протилежну позицію, вказавши: «У правозастосовній практиці суди мають бути ефективним суб`єктом захисту конституційних прав громадян під час вирішення справ щодо соціального захисту, керуючись при цьому Конституцією та законами України, а тому не можуть самоусунутися від з`ясування законності тих підзаконних нормативно-правових актів, які поширюють свою дію на спірні правовідносини, оскільки саме застосування судом законодавчого акта є свідченням погодження суду з його законністю як регулятора суспільних відносин».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.