Оскільки закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи, то наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені, виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.
Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 610/569/19.
Обставини справи
З матеріалів справив відомо, що чоловік у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли раптово, під час сварки умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень завдав потерпілому кулаками чотирьох ударів у ділянку правого та лівого ока, семи ударів у ділянку ребер зліва, близько чотирьох ударів у ділянку ребер справа, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження, що як кожне окремо, так і в сукупності за критерієм небезпеки для життя належать до категорії тяжких. Потерпілий помер.
За вироком місцевого суду чоловіка засудженого до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років. Харківський апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Так, у касаційній скарзі касатор посилався на недопустимість даних у протоколі огляду місця події, оскільки фактично був проведений обшук житла свідка без участі власника та за відсутності передбаченого законом дозволу.
Що стосується доводів у касаційній скарзі про недопустимість даних, що містяться у протоколі огляду місця події, проведеного за місцем проживання свідка, то, на думку Верховного Суду, вони є неспроможними, оскільки, як видно з матеріалів кримінального провадження, огляд у будинку був проведений за заявою самого свідка, в якій він власноручно зазначив про свою добровільну згоду на огляд його домоволодіння працівниками поліції.
ВС нагадав, що згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Тобто, крім можливості проникнення до житла особи на підставі судового рішення, закон передбачає можливість проникнути до житла також і в разі добровільної згоди володільця. У цьому кримінальному провадженні така згода була отримана, і вона була добровільною.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к (провадження № 51-1173км18)[2], Суд визнає, що встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку ч. 3 ст. 233 КПК. Тому сторона, яка надає такі докази, має переконати суд у наявності такої згоди та її добровільність.
ВС наголосив, що оскільки закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи, то наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені, виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.
З матеріалів кримінального провадження видно, що працівники правоохоронних органів прибули на місце поді саме на виклик за адресою проживання свідка у зв’язку з виявленням там трупа. Проведення огляду місця події у невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР не суперечить вимогам ч.3 ст. 214 КПК.
Верховний Суд залишив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли визначити вартість викраденого майна можна без проведення експертизи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.