Коли звільнення з підстави втрати довіри може вважатися обґрунтованим

Розірвання трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 592/8437/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Х» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що він працював на посаді начальника Сумської дільниці з реалізації скрапленого газу ТОВ «Х», однак його було звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку із втратою довір`я.

Вважав своє звільнення незаконним та таким, що відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки факт виявлення нестачі цінностей  не є правовою підставою для визнання його вини та звільнення у зв`язку з цим з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням суду першої інстанції позов залишено без задоволення. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС нагадали, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також   у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Також ВС зазначив, що вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача;  чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Крім того, ВС наголосив, що виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Аналіз вищевказаних посадових інструкцій та договору про повну матеріальну відповідальність свідчать про те, що позивач, працюючи начальником Сумської дільниці з реалізації скрапленого газу/начальником газонаповнюючої станції м. Суми, за своїми трудовими обов`язками здійснював прийом, збереження та розподіл товарно-матеріальних цінностей, виконання ним вказаних дій носило відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цих цінностей.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та наданих відповідачем доказів не звернув увагу на те, що позивач, як начальник Сумської дільниці з реалізації скрапленого газу/начальник газонаповнюючої станції м. Суми, виконував роботу з приймання та розподілу скрапленого вуглеводневого газу, що також підтверджується підписаними ним вищевказаними щоденними звітами, товарно-транспортними накладними, тобто він був матеріально відповідальною і підзвітною особою, оскільки приймав під звіт скраплений вуглеводний газ, ніс відповідальність за його збереження. Вказане становило виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, й зміст його трудових обов`язків, що відповідає висновку, до якого вірно дійшов районний суд.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що хто несе відповідальність за крадіжку грошей з кредитної картки.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.