ВС роз’яснив критерії визначення правомірності необхідної оборони

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 698/8/18, в якій досліджував питання наявності стану необхідної оборони.

Обставини справи

За вироком районного суду жінка була засуджена за ч.2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України її звільнено від відбування покарання тривалістю 3 роки та покладено на неї обов’язки, передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 цього Кодексу.

Так, обвинувачувана в суді першої інстанції в інкриміновану їй діянні свою вину визнала частково лише щодо нанесення удару, адже хвилювалась за своє здоров’я, та дала показання про те, що її рідний брат запросив її до себе в гості за місцем його проживання. Водночас останній пояснив, що має намір примиритися з нею після чергової сварки.

Близько 20 години вечора обвинувачувана разом з чоловіком прийшла до оселі, її брат вже був напідпитку і запросив до столу. Також була присутня співмешканка брата, разом вони почали розпивати алкогольні напої. Та рідний брат знову почав ображати обвинувачувану, схопив її за волосся правою рукою і різко смикнув донизу. Жінка впала на коліна і намагалася відштовхнути брата від себе, забувши, що в її руках знаходиться ніж. Таким чином завдала удару ножем у ліве стегно потерпілому.

Після цього брат відпустив її волосся і залишився стояти на ногах. Не усвідомлюючи факту завдання тілесного ушкодження брату, обвинувачувана кинулася тікати з хати, щоб останній не завдав її побоїв, як це бувало зазвичай. Дочекавшись чоловіка, який згодом вийшов з хати, разом з останнім пішли додому.

Наступного дня дружина брата, яка під час конфлікту була поруч з ними, повідомила, що самостійно перев’язала рану свого чоловіка і, вважаючи її нетяжкою, вирішила не викликати швидку. Також від дружини брата довідалася, що вночі останній ходив по хаті, але під ранок остання знайшла його мертвим. Також вона зазначала, що захищалась та хвилювалась за власне життя та життя свого чоловіка.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі засуджена просила скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначала, що у неї не було умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки вона перебувала в стані необхідної оборони від його протиправних дій; вказує, що суди не дали належної оцінки показанням свідків щодо агресивної поведінки потерпілого, який часто застосовував до обвинуваченої насильство і погрози, які вона сприймала реально.

Висновок Верховного Суду

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дії, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

ВС звернув увагу на те, що оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння ознаки якого передбачені КК України.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Проте суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження засудженої про наявність в її діях необхідної оборони, на дав оцінки доказам у їх сукупності, конкретним обставинам скоєного, не звернув уваги на показання обвинувачуваної та свідків про те, що потерпілий раніше неодноразово застосовував до неї погрози та фізичне насильство, під час конфлікту він поводився агресивно, схопив її за волосся та силою постави на коліна. Не дав апеляційний суд оцінки і направленості умислу, а відтак дійшов передчасного висновку про правильність кваліфікації дій засудженої.

Апеляційний суд лише зазначив, що, враховуючи конкретні обставини справи, а саме: тривалі неприязні відносини, спільне вживання спиртних напоїв, дійшов висновку про відсутність в діях обвинувачуваної необхідної оборони з метою захисту. Однак жодним чином не оцінив дії потерпілого, а саме те, що він схопив обвинувачувану за волосся та силою поставив її на коліна, з точки зору небезпечності посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.