Коли показання з чужих слів визнаються допустимим доказом: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду розглянув справу № 732/760/19 та встановив, що суд апеляційної інстанції, визнавши допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого та поклавши їх в основу обвинувального вироку як вирішальні докази винуватості особи за відсутності інших належних доказів, визнаних допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловіка визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів розбив віконне скло, відчинив замок вхідних дверей зсередини та проник до житлового будинку, звідки намагався викрасти телевізор  «Samsung» вартістю 739,38 грн та цифровий ефірний приймач «НD» вартістю 320 грн загальною вартістю 1059,38 грн, що належать потерпілому, однак, не зміг вчинити всіх дій, необхідних для доведення злочину до кінця, оскільки був викритий.

Пізніше через раніше розбите віконне скло відчинив вхідні двері та проник до будинку, звідки повторно викрав телевізор та цифровий ефірний приймач, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1059 грн.

За сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

У касаційній скарзі касатор стверджував, що  судом апеляційної інстанції не був допитаний потерпілий, а  його показання не були предметом перевірки у вироку апеляційної інстанції в питанні доведення винуватості засудженого, однак, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання потерпілого, який був допитаний у суді першої інстанції, та пояснив суду, що про всі обставини вчиненого злочину йому докладно розповів батько. Таким чином, апеляційний суд визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого.

Висновок Верховного Суду

Одним із видів показань є показання з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненнях іншої особи. За своєю суттю показання з чужих слів є похідними доказами.

Положеннями  ч. 3 ст. 97 КПК України встановлено випадки, в яких первинні показання можуть бути замінені показаннями із чужих слів у зв`язку з тим, що суд визнає неможливість безпосереднього допиту особи в суді. Зокрема, суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.

Водночас показання із чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.

Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому випадку підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання із чужих слів допустим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (п. 55 рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Заява № 17444/04) від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнавши допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого та поклавши їх в основу обвинувального вироку як вирішальні докази винуватості особи за відсутності інших належних доказів, визнаних допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Судді ВС нагадали, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена.

Проте судові рішення відносно засудженого вказаним вимогам закону не відповідають, факт вчинення крадіжки саме засудженим не доведено об’єктивними та беззаперечними доказами у справі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла переконання, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку в частині засудження особи за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, як кожен окремо, так і в сукупності між собою, не містять жодних даних, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення інкримінованих йому злочинів.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення судів і закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що перевіряє Податкова служба в рамках здійснення податкового контролю.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.