ВС висловився щодо недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису

Недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визначення незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 272/583/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулась до суду з позовом до секретаря виконавчого комітету сільської ради про визнання незаконною нотаріальної дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що мати позивачки склала заповіт, яким заповіла житловий будинок, надвірні споруди, речі звичайного вжитку третій особі.

Позивачка вказувала, що є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, проте отримала відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадковій справі містилось декілька оригіналів заповіту, які різняться між собою.

Також вона зазначала, що посвідчувальний напис (копія заповіту від 21 листопада 2006 року) не відповідає вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту. Зокрема відсутній напис: «Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем – прізвище, ім’я, по  батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем – прізвище, ім’я, по батькові заповідача і власноручно підписаний ним у моїй присутності». Натомість в тексті посвідчувального заповіту є такі слова: «На прохання заповідача заповіт з її слів набрано на комп’ютері».

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

ВС підкреслив: із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це законне право, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Суди встановили, що обов`язок складати і посвідчувати заповіти у Старокотельнянській сільській раді Андрушівського району Житомирської області покладено на секретаря виконавчого комітету. Також суди попередніх інстанцій встановили, що посвідчувальний напис на заповіті вчинено секретарем виконавчого комітету сільської ради за формою № 35, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 1994 № 7/5, яка була скасована станом на дату посвідчення вказаного заповіту Наказом Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 року № 1/5.

Разом з тим, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення особи на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт. Також слід враховувати, що при посвідченні заповіту 21 листопада 2006 року були дотримані вимоги щодо його форми: заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільради в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Крім того, статтею 1246 ЦК України передбачено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноруч або за допомогою загальних технічних засобів.

Отже, враховуючи те, що спір обумовлений порушенням майнового приватного права та інтересу позивача на спадкове майно її матері, яке за спірним заповітом перейшло до іншої особи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями, а тому відсутні підстави для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Крім того, колегія суддів не прийняла доводи касаційної скарги про те, що визнання незаконної нотаріальної дії не пов’язано зі спором про право, оскільки метою звернення позивача до суду є визнання за нею права на частку у спадковому майні, яка зазначена у спірному заповіті.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, хто може бути звільнений від сплати судового збору.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.