ЄСПЛ визнав, що рішення, пов’язані із переведенням суддів, мають бути належно вмотивовані

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.03.2021 у справі «Bilgen v. Türkey» («Більген проти Туреччини») дійшов висновку, що рішення, пов’язані із кар’єрою та переведенням суддів мають бути належно вмотивовані.

У рішеннях, які стосуються кар’єри та переведення суддів, повинні бути наведені вагомі та переконливі причини. Наприклад, такі, що могли б дійсно показати гостру нестачу кадрів у тому чи іншому суді.

З огляду на важливу роль суддів, яку вони відіграють у захисті прав, передбачених у конвенції, у країні мають існувати гарантії того, що судовій незалежності нічого не загрожуватиме. 

Європейський суд зазначив, що в різних міжнародних звітах експерти вже неодноразово висловлювали занепокоєння щодо неможливості суддями Туреччини оскаржувати рішення про переведення. До того ж судді переконані, що аргумент урядовців, ніби така законодавча заборона існує для запобігання великій кількості позовів, не може бути вищою, ніж право суддів на захист цивільних прав та обов’язків.

Тож ЄСПЛ у рішенні від 9.03.2021 у справі «Bilgen v. Türkey» установив порушення ст. 6 конвенції. Туреччину зобов’язали виплатити заявникові €12500, як компенсацію за моральну шкоду та покрити €8000 судових витрат.

Обставини справи

Заявник із 1979 року працював суддею різних інстанцій та рангів. У 1995-му був направлений на роботу до Адміністративного суду м. Анкари, а потім очолив одну з палат.

У 2005 році його перевели до регіонального суду Анкари на підстави рішення Вищої ради суддів і прокурорів (ВРСП). Заявник спробував оскаржити таке рішення до ВРСП, але його скарга була відхилена.

Заявник поскаржився  до апеляційної палати, проте наслідком такого оскарження стало його переведення до суду нижчої інстанції.

У заявника склалося враження, що його таким чином покарали за оскарження попереднього переведення.

Врешті-решт, він пішов у відставку, а потім подав скаргу до ЄСПЛ із мотивів порушення права на справедливий судовий розгляд. Заявник вважав, що його переведення на нове місце роботи – це спосіб політичного тиску не лише на нього, а й на колег, а дисциплінарний орган діяв саме таким чином, щоб показати іншим суддям, що буде, якщо вони почнуть скаржитися на рішення ВРСП.

При цьому Уряд Туреччини намагався довести наступне:

• система ротації суддів була створена з ціллю усунути географічну нерівність у розподіленні кадрів, а також для запобігання створенню культурних та соціальних бар’єрів, які можуть вплинути на незалежність професії;
• на національному рівні від системи ротації очікували забезпечити високий рівень професійних послуг у кожному регіоні;
• керівництво країни вважало, що постійне перебування судді на одному місці роботи, особливо в невеликих містах створює ризики для правосуддя. Адже коли суддя пов’язаний тісними соціальними зв’язками із суспільством, то йому важче залишатися неупередженим.

Отож, ЄСПЛ відразу вказав, що у цій справі рішення про зміну місця роботи заявника не переглядалось у жодному із судів чи органі з судовими повноваженнями.

Таке обмеження виходить із прийнятої на національному рівні конституційної заборони переглядати рішення Вищої ради суддів і прокурорів. Саме тому представники країни дії своїх органів уважали повністю законними.

Утім, через відсутність у справі доказів крайньої потреби переводити суддю до нижчої інстанції без права на доступ до суду, ЄСПЛ не підтримав позицію уряду Туреччини.

Адже, обмеження у вигляді конституційної заборони оскаржувати рішення ВРСП про переведення не мали ніякої законної цілі. Відповідно, була порушена сама суть права на справедливий суд.

Також Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду визнав, що відсутність постанови про призначення прокурора обумовлює недопустимість доказів, що зібрані під його процесуальним керівництвом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.