Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №591/1271/18 та встановив, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду до відповідача з позовом, в якому просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини.
Позов мотивовано тим, що після померлої залишилось спадкове майно, яке складається з кватири. Позивач є спадкоємцем за заповітом, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу.
З метою отримання спадщини позивач звернувся до Першої Сумської державної нотаріальної контори, однак, йому було відмовлено у зв’язку з пропуском строку для прийняття спадщини. Проте строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин, оскільки спадкодавець не є близьким родичем позивача, проживали вони окремо та йому не було відомо про її смерть та про наявність заповіту.
Крім того, нотаріусом не виконано дії, передбачені статтею 63 Закону України «Про нотаріат», що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що причина пропуску строку для прийняття спадщини позивачем є поважною, оскільки позивач не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, та не мав можливості у встановлений термін звернутися до нотаріуса.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 6 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Відповідно до положень статті 63 Закону України «Про нотаріат» в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини, нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
ВС зауважив: згідно з пунктами 2.2 та 3.2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Необхідність нотаріусом вчинити дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснити виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17.
ВС підкреслив, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом.
Судами установлено, що у спадковій справі, заведеної до майна померлої, була наявні інформація про заповіт останньої на користь позивача, проте нотаріус не виконала вимог статті 63 Закону України «Про нотаріат» та не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у нього об’єктивних труднощів для своєчасного прийняття спадщини за заповітом після смерті особи, оскільки, як встановлено судом, він не є родичем спадкодавця, не проживав з останньою, про існування заповіту дізнався лише на початку 2018 року, тобто вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, що підтвердила допитана під час розгляду справи у якості свідка, яка знайшла заповіт у речах померлої, та особисто у 2018 році передала його позивачу.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС вказав, чи потрібно адвокату обгрунтовувати витрачений час на надання правової допомоги.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.