Верховний Суд роз’яснив, що означає зацікавлена громадськість

«Зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють  охороні  навколишнього  середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  916/465/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що ухвалою апеляційного суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «В» на рішення суду першої інстанції.

Зазначена ухвала мотивована посиланням на положення статті 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-ХІУ, статей 21, 203, 215 ЦК України, статей 254, 264, 277 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність ухвалення місцевим господарськими  судом рішення про права та інтереси ГО «В» з огляду те, що: 1)  описова, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять жодних суджень чи висновків суду саме про права, законні інтереси або обов`язки скаржника;

2) ГО «В» не є природоохоронною організацією;

3) чинне законодавство не наділяє громадські організації правами втручатися у правовідносини сторін, які виникли між ними на підставі договору, зокрема у тому випадку, коли однією із сторін є орган державної влади, уповноважений на прийняття рішення щодо надання у користування або власність земельної ділянки певним особам.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, ГО звернулася з касаційною скаргою, у якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що міжнародним документом, який закріпив зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України від 06.07.1999 № 832-ХІУ, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

ВС підкреслив, що для забезпечення належної реалізації, зокрема екологічних прав, статтею 9 Орхуської конвенції передбачено право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Зокрема, за змістом статті 9 Орхуської конвенції наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції. В цьому контексті для цілей вищенаведеного підпункту а)  достатньо зацікавленості будь-якої неурядової організації, що відповідає вимогам, зазначеним у пункті 5 Статті 2. Для цілей підпункту б), наведеного вище, така організація також має право заявляти про порушення своїх прав.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі 910/8122/17).

ВС наголосив, що згідно з пунктами 4, 5 статті 2 Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. «Зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють  охороні  навколишнього  середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

Таким чином, у пункті 5 статті 2 Орхуської конвенції йдеться саме про недержавні (громадські) екологічні або природоохоронні організації, створені для захисту екологічних прав та інтересів своїх членів, які (організації) відповідають вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, а не про будь-які громадські організації, створені в Україні.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»  громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 21 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що громадські природоохоронні організації мають право, зокрема: подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Отже, свою діяльність громадські організації у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють відповідно до законодавства України на основі своїх статутів.

Як встановлено апеляційним судом, згідно з пунктом 2.1 Статуту ГО  головною метою діяльності Громадської організації є, зокрема, задоволення та захист екологічних інтересів її членів, спрямованих на поліпшення якості життя людей.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ГО не є природоохоронною організацією у розумінні положень Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Однак, ВС зазначив, що усупереч вимогам статей 74, 86, 254 ГПК України ГО не довела належними і допустимими доказами ухвалення місцевим господарськими судом рішення про екологічні права або інтереси Громадської організації чи її членів, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, описова, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять жодних суджень чи висновків суду саме про права, законні інтереси або обов`язки скаржника або його членів.

ВС зауважив, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, відкритого за апеляційною скаргою ГО, яким не доведено порушення оспорюваними рішеннями та договором екологічних прав чи інтересів її членів, що виключає існування правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС розповів про особливості визнання правочину недійсним, який укладений під впливом помилки.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.