Збереження середньої заробітної плати осіб, що перебували у полоні бойовиків

Гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюються на випадки перебування працівника, який не був призваним на військову службу в особливий період та знаходився у місцях незаконного позбавлення волі на тимчасово окупованих територіях України. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом особи до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (КНП) про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних формувань.

Обставини справи

Жінка перебувала у трудових відносинах з КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району», правонаступником якого є КНП, де обіймала посаду заступника головного лікаря з медичної допомоги.

13 листопада 2015 року в районі проведення антитерористичної операції (АТО), повертаючись з роботи додому, була позбавлена волі незаконними збройними формуваннями так званої ДНР за обвинуваченням у перевезенні з території контрольованих українською владою вибухонебезпечних речовин та детонаторів до вибухівки. Після затримання її примусово перемістили до окупованого Донецька, де понад два роки вона утримувалася під вартою у слідчому ізоляторі так званого Міністерства державної безпеки ДНР та була засуджена до позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. Завдяки зусиллям органів влади України 27 грудня 2017 року вона була визволена з бандитського полону шляхом обміну полоненими і змогла повернутися на не окуповану територію Україну з іншими 73 українськими бранцями. В період з 28 грудня 2017 року до 27 січня 2018 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні та реабілітації в медичному закладі міста Києва. Після закінчення лікування 28 січня 2018 року вона повернулася до смт Очеретине Ясинуватського району та приступила до виконання посадових обов`язків заступника головного лікаря з медичної допомоги. 29 січня 2018 року вона звернулася до головного лікаря КНП із заявою про виплату їй неотриманої заробітної плати за період перебування в полоні у незаконних збройних формувань так званої ДНР, на що 23 квітня 2018 року отримала відмову.

Міський суд стягнув з КНП середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв’язку з перебуванням у полоні. Апеляційний суд скасував рішення міського суду та відмовив у задоволенні позову через те, що жінка не виконувала роботу, оскільки перебувала у заручниках незаконних збройних формувань, вина роботодавця з невиплати позивачу заробітної оплати у спірний період відсутня. Водночас особам, яких було незаконно позбавлено особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади Російської Федерації на окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та тимчасово окупованій території України, виплачується одноразова грошова допомога відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2019 року № 845.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке. Звертаючись до суду з цим позовом, жінка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час її перебування у заручниках (полоні), застосувавши аналогію закону (статтю 119 КЗпП України), оскільки спірні правовідносини законодавчо не врегульовані. Зазначена правова норма передбачає, що між працівником, призваним на військову службу в особливий період, та роботодавцем зберігаються трудові відносини. Такий працівник лише увільняється від виконання обов’язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. Вказані гарантії зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби потрапили у полон на строк до дня, наступного за днем їх повернення з полону. Тобто сфера дії вказаної правової норми, зокрема щодо збереження середньої заробітної плати, не поширюється на працівників, які не проходили військову службу, однак були незаконно позбавлені волі або захоплені як заручники незаконними збройними формуваннями. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час затримання незаконними збройними формуваннями жінка не виконувала трудових, державних або громадських обов’язків та не залучалася як працівник до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вина відповідача як роботодавця в невиплаті заробітної плати у спірний період відсутня. На думку Суду, правові підстави для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що передбачені статтею 235 КЗпП України, також відсутні, оскільки позивач не звільнена з роботи.

Постановою Верховного Суду постанову Донецького апеляційного суду від 5 листопада 2019 року залишено без змін.