Рішення ЄСПЛ: Українські суди «не змогли забезпечити, щоб їхні рішення не були свавільними»

22 квітня ЄСПЛ виніс рішення у справі «Кравчук проти України», в якій вказав, що суди усіх трьох інстанцій проігнорували клопотання заявника і не доклали належних зусиль для того, щоб отримати ключовий доказ у справі.

Обставини справи CASE OF KRAVCHUK v. UKRAINE

15 років тому – у 2006 році – Б видала книгу, частина якої, на думку заявника, становила копію вмісту книги його авторства. Після цього заявник звернувся до суду із доводами подібного змісту, стверджуючи, що йому не вдалося отримати від Б копію книги для проведення експертизи і підтвердження цього твердження. Тому у позові заявник просив суд зобов’язати Б передати книгу для проведення експертизи на предмет плагіату.

Також заявник просив суд отримати від прокуратури експертні висновки, які підтверджували використання Б вмісту творів заявника – тобто, плагіат – отримані в рамках кримінального провадження, пов’язаного із тією ж книгою. Суд отримав відповідні висновки експертів, але після цього відхилив вимоги заявника. На думку суду, ці висновки не були релевантними у цій справі, а інших доказів плагіату суд не знайшов. Заявник подав апеляцію, наполягаючи на потребі суду отримати копію книги та проведенні експертизи, а також на релевантності попередніх експертиз книги Б. Втім, у другій та третій інстанції домогтися свого також не вдалося.

Так, апеляційний суд послався на те, що сторони не надали копію книги, а у національній бібліотеці її не знайшлося. Релевантність отриманих від прокуратури висновків експертів суд також поставив під сумнів. Така аргументація цілком вдовольнила Вищий спеціалізований суд, який послався на те, що суди не спромоглися отримати копію книги Б, і відхилив касаційну скаргу заявника.

Розгляд ЄСПЛ

«Параграф 1 статті 6 зобов’язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Такий обов’язок не можна розуміти як вимогу детальної відповіді на кожен аргумент, і дотримання цього обов’язку може бути встановлене лише виходячи з обставин кожної справи…

Суд відзначає, що заявник безпосередньо вказував національним судам, що він не може надати [необхідний] доказ. Через це заявник подав однозначно сформульоване клопотання до суду отримати книгу Б, яка була недоступна для нього. Національні суди спробували отримати копію книги з національної бібліотеки, але безрезультатно. Проте, зважаючи на те, що ця спроба завершилася невдачею, лишається незрозумілим, чому суди не розглядали інших способів отримати книгу від сторони захисту або від правоохоронців, які здійснювали кримінальне провадження стосовно подібних питань. Навіть попри те, що національні суди зв’язувалися із прокуратурою, щоб отримати копії висновків експертів, що були у кримінальному провадженні, нічого не вказує на те, що вони намагалися таким самим чином отримати первинний доказ, а саме – книгу».

ЄСПЛ прийшов до висновку, що національні суди, яким було відомо про труднощі заявника з отриманням книги, не показали у своїх рішеннях, що ними було вжито усі необхідні заходи для того, щоб отримати ключовий доказ у справі. Крім того, суди також надали лише узагальнені аргументи щодо того, чому не можна брати до уваги попередні висновки експертів і при цьому відмовилися проводити нову експертизу, попри те, що заявник висловлював відповідне клопотання. Таким чином, Суд прийшов до висновку, що національні суди України не виконали свій обов’язок розглянути релевантні та важливі доводи заявника та не змогли забезпечити, щоб їхні рішення не були свавільними.

Заявник, судячи з усього, дуже вразлива особа, адже свої моральні страждання у зв’язку із порушенням прав у цій справі оцінив у кругленьку суму – 130 тисяч євро. Проте ЄСПЛ вирішив, що достатньою компенсацією нематеріальної шкоди буде 3600 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про рішення ЄСПЛ щодо того, що суворі заходи контролю за засудженими не можуть бути безперервними і рутинними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.