Визнання заповіту недійсним: ВС розповів про презумпцію психічного здоров’я

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 727/9908/17-ц, в якій досліджував питання визнання заповіту недійсним.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту.

Суди встановили, що батько позивача склав заповіт на користь відповідача. Позивач зазначала, що на час складання заповіту її батько був людиною похилого віку, у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, правильної життєвої ситуації, внаслідок чого, як вона вважала, він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із презумпції психічного здоров’я, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яке не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС нагадали, що пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що за правом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Також ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, суд апеляційної інстанції надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що під час складання заповіту він не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними, та ураховуючи те, що проведеною у справі експертизою не було встановлено абсолютної неспроможності особи у момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а посилання на те, що слід піддати сумніву збереження спроможності на здатність заповідача повноцінно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, саме по собі не є підставою для визначення складеного у такому стані заповіту недійним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

При цьому, ВС наголосив, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходів із презумпції психічного здоров’я, суть якої полягає у тому, що кожна особа вважається такою, яке не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС розповів про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.