Наявність технічних помилок у заповіті для визнання його недійсним

Наявність технічних помилок (описок) у заповіті не свідчить про порушення його форми або порядку посвідчення, а тому не є підставою для визнання заповіту недійсним, якщо волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 397/1396/19 за позовом особи до Вищеверещаківської сільської ради (СР) Олександрівського району Кіровоградської області та двох осіб про визнання заповіту недійсним.

Обставини справи

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Вищеверещаківської СР.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що після тривалої хвороби померла його матір. 14 грудня 2015 року вона склала на його ім`я заповіт, яким заповіла йому все своє майно.

Вказував, що після смерті матері дізнався про існування нового заповіту, посвідченого секретарем Вищеверещаківської сільської ради 27 квітня 2017 року, яким мати все своє майно заповіла своїм онукам. Вважав, що цим заповітом порушено його права та інтереси як єдиного спадкоємця за законом, а заповіт складено під тиском з використанням хворобливого фізичного стану його матері. Крім того, при складенні та посвідченні заповіту не дотримано форму № 45 додатку 25 Правил ведення нотаріального діловодства.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд звернув увагу на таке.

Судами попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановлено, що особу та її дієздатність під час складення заповіту перевірено уповноваженою на те особою - секретарем сільської ради, на яку покладено обов`язки із вчинення нотаріальних дій на території відповідної сільської ради рішенням виконавчого комітету сільської ради.

З урахуванням наведеного, встановивши, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особу заповідача встановлено за паспортом із зазначенням у заповіті реєстраційного номеру облікової картки платника податків, підписаний особисто заповідачем, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідача і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті, касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому позивачем не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

Верховний Суд звернув увагу позивача, що технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення, крім того, такі доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним.

Таким чином, оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Тому Постановою Верховного Суду рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 29 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 7 травня 2020 року залишено без змін.