Застосування позовної давності знаходиться у компетенції судів попередніх інстанцій: КГС

Питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Таку позицію Касаційний господарський суд виклав у Постанові по cправі № 916/2128/18.

Аналіз норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності.

Суд послався на ст. 300 ГПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, КГС проаналізував порядок застосування позовної давності з урахуванням практики Верховного Суду.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом із тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму ЦК України).

За приписами ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропущення позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У цій же постанові зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

У постанові ВП ВС 17.10.18, справа №362/44/17 (провадження №14-183 цс 18) міститься наступний правовий висновок:

на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності (пункти 39-40 постанови).

Раніше Велика Палата Верховного Суду вияснила, що наказ про перевірку, виданий на підставі ухвали слідчого судді, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.