Захист прав потерпілих від насильницьких злочинів: що робити і як себе захистити

Хоча українське законодавство передбачає цілий перелік рекомендацій із захисту прав потерпілих від злочинів, їх реалізація на практиці подекуди є складною. До такого висновку дійшли фахівці Експертного центру з прав людини та Проект ЄС «Право-Justice», презентуючи результати дослідження «Права потерпілих від насильницьких злочинів в Україні: міжнародні стандарти та національні практики».

Організатори зазначили, що у багатьох країнах світу звертається увага на необхідність психологічного, фізичного, фінансового та юридичного захисту потерпілих. Популярним став підхід victim oriented approach (орієнтований на потерпілого). При цьому вітчизняне законодавство передбачає широкий перелік прав потерпілого, завдяки яким він може активно брати участь у розслідуванні злочину та подальшому судовому процесі.

Група експертів у сфері кримінальної юстиції проаналізувала, в який спосіб ці права реалізуються на практиці.

Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін у своєму виступі під час представлення результатів, відзначив, що згідно з офіційними даними в нашій державі кількість потерпілих лишається стабільно високою. Зокрема у 2019 році таких було понад 300 тис. осіб, з яких близько 5,8 тис. загинуло.

Є. Крапивін також вказав на той факт, що КПК України надає широкий перелік прав потерпілому від кримінального правопорушення, проте їх реалізація на практиці подекуди є складною. На його думку, це залежить від тяжкості та виду правопорушення. При цьому жертви злочинів часто відчувають брак комунікації, байдужість з боку сторони обвинувачення, частиною якої вона є відповідно до процесуального законодавства.

Начальник аналітичного відділу підготовки прокурорів Дмитро Лотюк вказав на той факт, що потерпілі не відчувають себе захищеними та не можуть розраховувати на повноцінний захист своїх прав. Як наслідок, в них з’являється зневіра щодо діяльності правоохоронних органів і функціонування системи правосуддя.

Спікерами також виступили заступник директора Тренінгового центру прокурорів України Андрій Орлеан та керівник практики кримінального права та процесу АО «Еверліґал», начальник аналітичного відділу підготовки прокурорів Тетяна Павлюковець.

Були озвучені тези про те, що інформування жертв злочинів про його права та хід розслідування відбувається здебільшого формально, шляхом вручення пам’ятки про права без належного їх роз’яснення. Експерти вказали на той факт, що немає стандартів  інформування потерпілого про хід розслідування. Великий обсяг навантаження на слідчого не залишає йому часу на інформування потерпілих про перебіг досудового розслідування. При цьому комунікація між жертвою та слідчим залежить від ступеня тяжкості злочину: чим він тяжчий, тим вищі шанси потерпілого отримати якісну комунікацію. При цьому експерти також відзначили відсутність інформування потерпілих про перебіг розслідування, обсяг інформування та відповідальних за його здійснення в органах досудового розслідування та прокуратури.

Було відзначено, що держава лишає потерпілих сам-на-сам із проблемою і не підтримує їх. Зокрема, матеріальна підтримка від держави є важкодоступною: процедури отримання матеріальної допомоги занадто бюрократизовані, а вразливі потерпілі не виділені як окрема категорія осіб, що потребує посиленої уваги з боку держави.

Що стосується нематеріальної підтримки, то вона теж не на високому рівні. Влада не забезпечує підготовку відповідних спеціалістів-психологів, які підтримували б вразливих потерпілих, а медичну підтримку жертвам злочинів забезпечують лише на первинному етапі.

Тому експерти рекомендували залучати потерпілого до проведення слідчих дій лише в межах, необхідних для збору доказів у кримінальному провадженні. Вони підкреслили в необхідності якнайменше психологічно «травмувати» потерпілого під час слідчих і процесуальних дій.

Було відзначено проблему відсутності закону про медіацію. Під час укладання угоди про примирення сторонам надається право залучати посередників (медіаторів). Однак головною перешкодою для запровадження інституту медіації в Україні є відсутність законодавства про медіацію й неврегульованість участі в цьому процесі посередників. Експерти вказують, що не передбачено гарантій прав потерпілих в угодах про визнання винуватості. На відміну від угоди про примирення, надання потерпілим згоди на укладання угоди про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним/обвинуваченим не передбачає ефективних інструментів захисту потерпілих. Адже такою угодою не передбачено визначення гарантій відновлення порушених прав для потерпілого, а саме: розмір шкоди, строк її відшкодування, дії, які підозрюваний/обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого.

Відтак вони рекомендували розширити практику застосування угод у кримінальному провадженні як ефективного інструменту захисту прав потерпілих шляхом посилення спроможності прокурорів і слідчих щодо використання цього інструменту як альтернативи повному розслідуванню. Визначити статус медіаторів і нормативно врегулювати їхню діяльність. Внести зміни до законодавства щодо передбачення в угоді про визнання винуватості, в якій беруть участь потерпілі, розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування, дій, які підозрюваний/обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого.

Більш детально з результатами дослідження можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Нотаріальна палата створила Центр медіації для нотаріусів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.