ВС висловився щодо оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення

Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв'язку з порушеннями вимог ч. 3 ст. 469 КПК під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону.

На цьому наголосила Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі №395/ 773/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що вироком суду першої інстанції затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілим, її представником та обвинуваченим і його захисником.

Цим вироком чоловіка було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 119 КК, та призначено йому покарання, узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 1 рік, а також на підставі ст. 75 КК звільнено останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено певні обов'язки, передбачені ст. 76 КК.

Проте, перший заступник прокурора, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку на підставі порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Вказував на необґрунтованість рішення про затвердження угоди, за умовами якої сторонами було узгоджено покарання, не передбачено санкцією ч. 1 ст. 119 КК, що потягло неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Ухвалою о апеляційного суду було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв`язку з тим, що останнім усупереч положенням п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК оскаржено судове рішення на підставах, на яких він не може його оскаржити.

За вироком суду чоловіку визнано винуватим, у тому він перебуваючи на проїзній частині напроти будівлі, під час конфлікту з громадянином проявив злочинну недбалість та, не передбачаючи суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді заподіяння потерпілому смерті, відштовхнув останнього від себе, внаслідок чого той впав та отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, ураховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК) і те, що п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК та ч. 4 ст. 399 КПК чітко регламентують питання спеціальних підстав оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається.

Отже, апеляційний суд установив, що судове рішення оскаржено прокурором на підставах, на яких воно не може бути ним оскаржено, тому дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 399 КПК.

ВС зауважив, доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, залишив поза увагою обставини, які є підставою для відкриття апеляційного провадження, а саме порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження при постановленні вироку, не ґрунтуються на вимогах закону.

Таким чином, судова палати дійшла до висновку про те, що з метою постановлення вироку про затвердження угоди про примирення, який відповідав би загальним засадам судочинства, суд має перевіряти відповідність укладеної сторонами угоди вимогам КК та КПК, однак це не розширює повноважень прокурора при оскарженні такого вироку за межі, які чітко визначені законом.

Що стосується доводів прокурора про те, що в цьому кримінальному провадженні при затвердженні угоди про примирення суд залишив поза увагою необхідність дотримання судової практики, а саме висновку, виїденого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року  (справа № 439/397/17, провадження № 13-66кс18), то судова плата зазначила наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто, за змістом цієї норми закону, суди мають враховувати висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах.

Натомість фактичні обставини та правові механізми, застосовані у цьому провадженні та у названій постанові Великої Палати не є подібними. Зокрема, у постанові Великої Палати йдеться про таке: заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні ст. 46 КК має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Смерть є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненні в розумінні ст. 46 КК України не підлягає. У випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) не можливе.

Однак,  ВС підкреслив, що у цьому кримінальному провадженні чоловік не був звільнений судом першої інстанції від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, а було укладено угоду про примирення та вироком суду його засуджено з призначенням покарання і звільнено від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Отже, доводи прокурора про те, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не врахував висновку Великої Палати і це залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції при прийнятті рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, є неспроможними.

Висновок щодо застосування норми права

Зважаючи на положення ст. 370, ч. 2 ст. 475 КПК, вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності. Обов'язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди.

Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв'язку з порушеннями вимог ч. 3 ст. 469 КПК під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив ухвалу Кропивницького апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що таке вживання права на зло: позиція Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.