17 березня – не такий простий день, як може здаватися на перший погляд. Саме цього дня виповнюється рівно рік із моменту ухвалення Верховною Радою закону, завдяки якому у Кодексі України про адміністративні правопорушення з’явилася широковідома стаття 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей».
Мотивація запровадження цієї статті була очевидна – це було спробою зменшити темпи поширення коронавірусної хвороби, коли ще ніхто в країні не знав, що робити. Адже в Україні недостатньо встановити певну заборону, її обов’язково треба підкріпити певною санкцією. У цьому випадку така санкція виглядає доволі вагомо – особливо страшною перспектива штрафу у 17 тисяч виглядала в умовах весняного локдауну, коли багато людей залишилися без роботи. Та якою б не була мета закону, головне – це те, наскільки він виконується загалом та які проблеми викликає його виконання. Отже, погляньмо на проміжні підсумки накладання штрафів за порушення карантину людей за рік, що минув.
Відповідно до інформації Державної судової адміністрації, статистика, пов’язана із притягненням до відповідальності за порушення правил карантину людей, невтішна. Втім, подивімося не лише на статичні дані, але й на те, які існують тенденції притягнення до відповідальності за 44-3. Для початку, погляньмо на статистичну інформацію по цій статті станом на початок листопаду 2020 року.
Статистика до листопада
Так, близько 20% протоколів за порушення карантину суди повернули, майже 95% з них – для належного оформлення, що говорить дещо про якість роботи правоохоронців у цій галузі. Станом на листопад суди розглянули 23292 справи за порушення статті 44-3, а ще 10855 залишалися не розглянутими. І тут починається найцікавіше – статистика накладання штрафів.
Отже, у понад 23 тисячах справ суди наклали лише 1933 штрафи за порушення карантину, що складає 8,3% від загальної кількості розглянутих справ. Втім, це середній показник по Україні, а у деяких областях статистика притягнення до відповідальності ще менша – у 12 областях середній показник накладання штрафів був меншим за середній по Україні. Зокрема, у Запорізькій області цей показник складав лише 5%, а у Волинській – менше 4%.
Звісно, у частині з цих випадків суди встановлювали факт порушення карантину людей, але приходили до висновку про його незначущість, і тому не накладали штраф. Втім, навіть з урахування цього 92% протоколів без штрафів виглядає занадто. Першою у голову приходить думка про те, що така ситуація склалася через недосвідченість поліцейських у карантинних питаннях. Тобто, вони на початку не знали, як правильно складати протоколи про порушення карантину, десь також через незнання неправильно трактували якісь норми – через це 20% протоколів повертали, а у 9 з 10 випадків справа закінчувалася без штрафу. За такою логікою, з часом ситуація має покращитися. Отже, погляньмо, як змінилася ситуація за два місяці.
Статистика за рік
За інформацією ДСА, з початку листопада до кінця грудня кількість протоколів про порушення карантину людей, що надійшли до судів, збільшилася у понад півтора рази – з 42 до 70,5 тисяч. Так само збільшилася за цей час і доля протоколів, які суди повертали на доопрацювання. Якщо у листопаді суди повертали 20,5% протоколів, то до кінця року така доля складала вже майже чверть поданих протоколів – 23,9%. Тобто, із досвідом правоохоронців якість складання «карантинних» протоколів не зросла. А що з розглядом судами тих протоколів, які не повернули?
Сумарно – з моменту запровадження відповідальності і до кінця грудня – суди розглянули майже 42 тисячі протоколів. З усього цього масиву, штраф було накладено у 3235 випадках. Таким чином, в Україні за весь 2020 рік лише 7,7% складених протоколів про порушення карантину призвели до накладання штрафу на фізичних та юридичних осіб. Понад 10% штрафів накладали у 5 областях: Закарпатській, Одеській, Рівненській, Харківській та Херсонській. З порушників таким чином стягнули щонайменше (якщо всі штрафи складали 17 тисяч) 55 мільйонів гривень.
Проблеми із притягненням до відповідальності
Поруч із такою статистикою були також проблеми, пов’язані із притягненням фізичних та юридичних осіб до відповідальності. Наприклад, у певних випадках накладання штрафу могло бути законним і правомірним, але при цьому його навряд можна було назвати справедливим чи пропорційним.
Однією з показових у цьому плані можна вважати історію з містечка Нова Одеса у Миколаївській області. Там навесні 2020 року поліцейські склали протокол за статтею 44-3 КУпАП щодо ФОП, будівельний магазин якого продовжував роботу під час локдауну і продав покупцям лампу, пензель та емаль. За це суд першої інстанції наклав на нього максимальний штраф за статтею 44-3 у розмірі 34 тисячі гривень, а ФОП спробував його оскаржити. В апеляційній скарзі він ФОП стверджував, що продав ці товари «із жалю до людей», яким ці товари були потрібні в умовах локдауну.
Втім, апеляційний суд не переконали ані доводи про те, що ці товари були потрібні людям, ані розкаяння підприємця, ані його доводи про те, що він серйозно ставився до пандемії – раніше ФОП передавав місцевій раді мотооприскувачі для дезінфекції, захисні маски, антисептик і т. ін. для боротьби із пандемією. У підсумку, апеляційний суд, попри це все, прийшов до висновку, що 34 тисячі – це пропорційне покарання за вчинене правопорушення.
Окремо варто згадати, що чоловіка не врятувала навіть наявність КВЕДів на торгівлю дозволеними товарами і їх продаж у магазині, бо суд вирішив, що торгівля продуктами – не основний вид діяльності цього ФОПа. У той самий час величезній мережі «Епіцентрів» із їхньою «72-годинною п’ятницею» та парою стелажів із продуктами на весь гіпермаркет вдалося легко уникнути штрафів. Лише завдяки тому, що кожен «Епіцентр» – не окрема юрособа, а невідокремлений структурний підрозділ компанії ТОВ «Епіцентр». Через це поліцейським треба було складати протокол не щодо директора конкретного магазину, наприклад, у Херсоні, а щодо керівника ТОВ, який може знаходитися за сотні кілометрів.
Отже, виходить ситуація, коли за одні й ті самі дії одних можна притягнути до відповідальності, а інших – ні. І більш захищеними, як це часто буває, є не маленькі підприємці, а великі компанії із багатомільйонними оборотами. При цьому, спробуйте порівняти, скільки людей приходить у маленький будівельний магазин у приватному секторі міста на 10 тисяч людей, а скільки – до гіпермаркету у місті-мільйоннику, особливо, коли все інше було зачинене через локдаун.
Вибірковість покарання
За інформацією Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (УМДПЛ), ще однією проблемою статті 44-3 майже одразу стала вибірковість її застосування правоохоронцями. Зокрема, експерти УМПДЛ провели аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, на основі якого прийшли до висновку – поліція концентрувалася на одних типах порушень і переважно ігнорувала інші.
Так, на жорсткому контролі знаходилися порушення, пов’язані з торгівлею, перевезеннями пасажирів та наданням послуг. А от імовірність бути оштрафованим за порушення правил самоізоляції, паспортного чи маскового режиму була значно менша. Так само у багатьох регіонах періодично поліцейські роздавали захисні маски замість того, щоб штрафувати людей за їх відсутність. Експерти зазначають, що це сталося через те, що поліцейські опинилися у дуже незручному становищі, коли їм доводилося обирати на який бік ставати – на бік справедливості чи законності.
«З одного боку, «не помічаючи» та не реагуючи на окремі порушення правил карантину, правоохоронці продемонстрували розуміння проблем українців, більшість з яких, через карантинні обмеження опинились у скрутному матеріальному становищі. Кричуща невідповідність розміру визначених статтею 44-3 КУпАП штрафів (від 17 до 34 тисяч гривень) рівню доходів більшості населення була очевидною, і поліцейські не бажали брати на себе відповідальність за дії, що суттєво би зменшували й без того незначні статки громадян, – зазначає у звіті експерт УМДПЛ Володимир Батчаєв. У той же час, у таких діях правоохоронців вбачаються ознаки ігнорування вимог законодавства, оскільки встановивши факт порушення правил карантину, поліцейські не мають права звільняти правопорушника від відповідальності й обмежуватися усним зауваженням, адже, відповідно до статті 22 КУпАП, такими повноваженнями наділений виключно суд, як орган, що розглядає та приймає рішення в адміністративній справі за статтею 44-3 КУпАП».
Отже, у сухому залишку, завдяки запровадженню статті 44-3 ми маємо: неякісно складені протоколи, непропорційні штрафи, які накладали лише у 7,7% випадків, вибіркове застосування покарання, неможливість притягнути до відповідальності окремих порушників і поліцейські, вимушені обирати між справедливістю та законністю, які самостійно вирішували, кого притягати до відповідальності, а кого – ні. І це ще не говорячи вже про сумнівну ефективність цих штрафів у запобіганні поширення коронавірусу в країні, яка, попри їх наявність, опинилася на порозі третьої хвилі пандемії.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.