У нинішніх умовах надважливо, щоб Вища рада правосуддя та Рада суддів працювали, — Віталій Саліхов

Суддя Київського апеляційного суду Віталій Саліхов – «темна конячка» списку кандидатів до Вищої ради правосуддя. Адже до цього він ніколи не претендував до ВРП, ВККС, РСУ чи до Верховного Суду, на відміну від багатьох інших учасників нинішніх перегонів.

Разом з тим, суддя має серйозний досвід роботи у центральних судах України. Так, після ліквідації системи військових судів у 2010 році він був обраний на посаду судді Апеляційного суду міста Севастополя, а після анексії Криму був вимушений переїхати на материкову частину України, і в квітні 2014 року призначений суддею Апеляційного суду міста Києва, пізніше – Київського апеляційного суду.

Віталій Саліхов пройшов шлях від кар’єри військового до професійного судді апеляційного суду: служив на Чорноморському флоті, брав участь у становленні Військово-морських сил України, стояв у витоків системи військових судів – вже відокремленої від РФ, власне вітчизняної. Під час роботи суддею нагороджувався медалями Міністерства оборони, відзнакою командування ВМС України, медаллю «За бездоганну службу».

Доля вирішила випробувати його, коли український Крим було анексовано – але він не зрадив присязі та полишив рідні місця. Тепер, вже разом із судовою гілкою влади його, у разі обрання членом Вищої ради правосуддя, може спіткати нове випробування, адже, як відомо, готується перезавантаження конституційного органу та нова судова реформа.

Про те, чому цей з’їзд буде вирішальним для суддівської спільноти, та чому вірність присязі і честь мають значення не лише для військових «Судово-юридична газета» поспілкувалася з Віталієм Саліховим в ексклюзивному інтерв’ю. 

 Бесіду вела Наталя Мамченко,

«Судово-юридична газета»

 Представники міжнародних партнерів, зокрема, Європейського Союзу рекомендують відкласти обрання нових членів Вищої ради правосуддя на з'їзді суддів до прийняття реформи ВРП. Як Ви ставитеся до  пропозиції перенести з’їзд суддів?

 З’їзд суддів України є найвищим органом суддівського самоврядування, до повноважень якого, окрім призначення суддів Конституційного Суду України та обрання членів Вищої ради правосуддя, віднесено ще й розгляд питань щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності органів судової влади.

Фінансування судової системи на 2021 рік є критичним, особливо це стосується обсягу видатків на оплату праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, видатків на забезпечення судів елементарними речами, необхідними для роботи – інтернет- та телефонним зв’язком, папером, картриджами, марками тощо. Ці питання є не менш важливими, ніж обрання членів ВРП і призначення судді КСУ. Вони потребують негайного вирішення і відкладенню не підлягають.

Суддівська спільнота має заслухати Державну судову адміністрацію, надати оцінку її звіту, адже залишається чимало відкритих питань – зокрема, чому у різних судах така шалена різниця в оплаті праці працівників суду, чому ДСА не вдалося знайти порозуміння з Міністерством фінансів при формуванні бюджету та чому наближення знов застосовують як тимчасовий захід, який, як продемонстрував минулий рік, лише відтягує катастрофу. Також з’їзд міг би дати певні настанови законодавчій та виконавчій гілкам влади, які б дозволили уникнути колапсу правосуддя в нашій державі.

Окрім того, проведення з’їзду суддів потребує значних фінансових затрат з боку держави, які вже понесені. Відтак, скасування з’їзду призвело б до необґрунтованих витрат державного бюджету, що, на мій погляд, у теперішній економічній ситуації є недопустимим.

Стосовно обрання з’їздом суддів членів ВРП, не чекаючи на вдосконалення процедури відбору, що непокоїть наших європейських партнерів, моя позиція полягає у наступному.

Законопроектом «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» №5068 пропонується внести зміни до законів «Про Регламент Верховної Ради України», «Про Вищу раду правосуддя» і визначити повноваження Етичної ради, яка встановлюватиме відповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності; визначатиме конкурсні засади добору кандидатів для здійснення відповідним органом обрання (призначення) члена Ради правосуддя. Законопроектом також передбачено здійснення Етичною радою оцінювання відповідності критеріям професійної етики та доброчесності вже діючих членів Вищої ради правосуддя.

У разі, якщо цей законопроект буде прийнятий Верховною Радою у запропонованій редакції, діючі члени ВРП, а також ті, які будуть обрані на черговому з’їзді суддів України, - всі будуть зобов’язані пройти відповідне оцінювання Етичною радою.

Я, як кандидат, у разі обрання мене на посаду члена Вищої ради правосуддя, першим готовий таке оцінювання пройти.

Разом із тим, якщо зазначений законопроект не буде прийнятий у запропонованій редакції чи його прийняття затягнеться, з’їзд суддів України буде скасовано або ж питання обрання членів ВРП буде виключено з його порядку денного, робота Вищої ради правосуддя буде повністю заблокована на невизначений строк у зв’язку з відсутністю кворуму. Це зробить неможливим виконання владних повноважень колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування.  

Наслідки припинення роботи ВККС внаслідок законодавчих змін вже відчули на собі як судді – коли через неможливість заповнення вакансій у судах першої інстанції зупинено і наповнення апеляційних судів професійними суддями, що призводить до надмірного навантаження, так і громадяни, справи яких місяцями не можуть бути розглянуті через відсутність суддів у суді.

В умовах, коли не діє Вища кваліфікаційна комісія суддів України, і Вища рада правосуддя є єдиним органом, який вирішує кадрові питання судів (призначення, переведення, тимчасове відрядження суддів, а також звільнення суддів), наше завдання – це не допустити припинення роботи ВРП як  єдиного конституційного органу, уповноваженого забезпечувати незалежність судової влади.

 Віталіє Валерійовичу, відомо, що Ви будували військову кар’єру. Як доля звела Вас із суддівством?

 Я народився у Феодосії. Після закінчення Феодосійського політехнікуму був призваний до лав Збройних сил СРСР. Проходив строкову військову службу на Чорноморському флоті, служив на рятувальних кораблях. Під час проходження служби поступив до Київського військово-морського училища, після закінчення якого отримав спеціальність соціального психолога. На той час училище переформатували, і це був своєрідний експеримент. Моє училище після розпаду СРСР одним з перших присягнуло Україні.

Брав участь у розбудові Військово-морських сил України. Нас було 120 лейтенантів та 40 старших офіцерів, які працювали над становленням Українського флоту. До 1995 року проходив службу на офіцерських посадах, у тому числі на надводних кораблях у штабі ВМС.

Я готувався поступати до академії Збройних Сил України, але несподівано надійшла інша пропозиція. Мене викликав голова суду Військово-морських сил, і порадив спробувати себе в юстиції.

Тож, у 1995 році я вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка у групу перших військових суддів, навчання яких було запроваджено в Україні (раніше їх готували у Москві), по закінченню якого прийшов на посаду помічника голови суду Феодосійського гарнізону. Тоді якраз були внесені зміни до Конституції, які вимагали стажу для отримання можливості бути кандидатом у судді, і я майже 4 роки отримував професійний досвід на даній посаді. За завантаженістю цей суд займав 2 місце після Київського гарнізону, оскільки зосередженість військ була висока: і берегові війська, і морська піхота тощо.

У 2002 році був призначений суддею військового місцевого суду Феодосійського гарнізону, а 2005 року переведений до військового суду Сімферопольського гарнізону.

Надалі у 2007 році був призначений суддею Військового апеляційного суду Військово-морських сил України. На той час до підсудності цього суду входила як Автономна Республіка Крим, так і Херсонська, Миколаївська, Одеська і Дніпропетровська області, тому отримав певний досвід щодо особливостей справ цих регіонів.

Після ліквідації системи військових судів у 2010 році обраний на посаду судді Апеляційного суду міста Севастополя, а після анексії був вимушений переїхати на материкову частину України, і в квітні 2014 року був призначений суддею Апеляційного суду міста Києва, пізніше – Київського апеляційного суду.

Повністю змінив спеціалізацію, оскільки до цього я був суддею-«криміналістом», ми розглядали, в основному, справи про корупцію та інші кримінальні справи. Однак потім я перекваліфікувався на цивільну спеціалізацію і вважаю, що успішно працював з її специфікою.

 Як Ви вважаєте, чи правильним був крок ліквідувати військові суди?

 Вважаю, що ні. Практично у всіх країнах Європи та у США є військові суди. Як свідчать подальші події в Україні, такі суди були необхідні. Основною задачею цих судів був розгляд безпосередньо у військових частинах, і у випадку проведення бойових дій  суддя повинен брати участь, у тому числі, у розгляді справ за місцезнаходженням контингенту.

На момент розвалу військової юстиції в Україні була створена унікальна система, яка не підпорядковувалася місцевій владі та від неї абсолютно не залежала. Це владу дратувало. Матеріальне забезпечення надавалося Міноборони, і ми були повністю незалежні, що багатьом не подобалося. Можливо, рішення ліквідувати цю систему тоді було прийнято через підготовку до того, що вже потім відбулося в нашій державі.

 Що дала Вам військова служба?

 Безумовно, це впливає на модель поведінки. Адже сама служба передбачає організованість, чітке розуміння порядку, аргументованості дій, виконання своїх завдань чітко та якісно, у встановлені строки.

 Чи були спроби тиску на Вас під час суддівської кар’єри?

 Тиснути можна на людину, коли у неї є, на що тиснути.

 Як відобразилися на Вас та родині події, коли Крим було анексовано?

 Оскільки я, як офіцер та як суддя, двічі присягав Україні, у мене не було сумнівів, чи маю я переїжджати. Інших варіантів не розглядалося. Якщо ти вже прийняв присягу, то маєш бути вірним їй до кінця. Крім того, я працював суддею військових судів, специфіка яких якраз і була у тому, що засудження відбувалося за порушення присяги.

Тому 1 квітня 2014 року я переїхав на материкову частину. Подав документи до ВРП і був переведений вже у квітні серед небагатьох суддів Криму, мабуть, оскільки ми першими прийняли для себе таке рішення. 

 Ваше майно залишилося у Криму?

 Єдине майно, яке у мене було, залишилося у Криму. Я з ним попрощався, і не знаю, що з ним наразі відбувається. Продати його чи перевезти майно я теж не маю можливості.

Звичайно, я, мабуть, як і всі кримчани, які переїхали, живу надією колись побачити звільнений Крим. Я би хотів повернутися туди, де я народився, коли це нарешті відбудеться.

З точки зору того, що активні громадяни часто намагаються в чомусь звинуватити суддів-вихідців із Донецької, Луганської областей чи з Криму, то, на мою думку, такі судді якраз мають бути символом того, що судова гілка влади не зрадила Україну, на відміну від представників деяких інших гілок влади. Адже першою прапор РФ над будівлею повісила у 2014 році СБУ, і 98% її працівників залишилось там.

 Чому Ви вирішили балотуватися до Вищої ради правосуддя?

 Моя кандидатура була запропонована колегами на зборах суддів Київського апеляційного суду. Я ніколи не боявся труднощів або нових завдань. Мене виховали так, що якщо мені довіряють колеги, то я маю виправдати їх надії.

Вважаю, що у тяжких умовах, в яких сьогодні працює судова гілка влади, пріоритетами є забезпечення її незалежності, у тому числі шляхом її належного фінансування та матеріального забезпечення. Судова гілка влада як рівна гілка влади з-поміж інших, на теперішній час «стоїть із протягнутою рукою», що призвело до кризи. Велика кількість працівників апарату судів, на жаль, покидає цю систему, і дане питання потребує негайного вирішення.

Другим важливим питанням є забезпечення судової системи суддями, які б за своїми професійними якостями не применшували б рівень довіри до судів. Вважаю, що вирішення цього питання дозволить як забезпечити доступ до правосуддя, так і розвантажити суди. Це буде сприяти і поліпшенню якості рішень.

І третє питання стосується прозорості, якості, відповідальності та ефективності роботи судової влади по відношенню до суспільства. Думаю, що скарги, які розглядаються Вищою радою правосуддя, повинні розглядатися своєчасно з урахуванням як інтересів скаржників, так і інтересів суддів, бо на даний час не існує фільтрів щодо обґрунтованості скарг на суддів. Разом із тим, вважаю, що якщо суддя допустив грубе порушення, то він повинен відчувати, що покарання буде неминучим у частині притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Досвід роботи у судах міст Севастополя та Києва – це унікальний досвід. Рівень навантаження, специфіка справ, які розглядаються, на мій погляд, дозволять мені застосувати його при роботі у ВРП.

 Як судова влада може вплинути на ситуацію з низькими зарплатами працівників апарату?

 Для цього і збирається з’їзд суддів, щоб безпосередньо виконати завдання суддівського самоврядування і звернути увагу інших гілок влади на ситуацію, що склалася.

Сьогодні триває шалений відтік працівників судів. Ми не знаємо, як зупинити людей, які отримують 4-5 тисяч грн, працюючи у Києві. А для того, щоб навчити помічника, секретаря судового засідання потрібні роки.

Необхідно знайти вихід із ситуації, спілкувати із членами бюджетного Комітету Верховної Ради, представниками Кабміну, адже судова гілка влади, на жаль, немає права законодавчої ініціативи.

 Щодо взаємодії між гілками влади… Наразі на погодженні Вищої ради правосуддя перебувають проекти Порядку проведення повної перевірки декларації судді та Порядку здійснення моніторингу способу життя судді. Як Ви оцінюєте розроблені НАЗК проекти?

 Безумовно, Національне агентство з питань запобігання корупції повинне здійснювати перевірку декларацій суддів.

При цьому, така перевірка жодним чином не повинна впливати на незалежність судді, і за жодних обставин не повинна бути інструментом втручання в діяльність судді.

Ні за яких обставин, цей орган, НАЗК, не має бути знаряддям «розправи» над суддями, через ухвалені ними рішення.

Мені відомі факти, коли стосовно більше ніж двадцяти суддів різних інстанцій, серед яких голови апеляційних і судді касаційних судів, Національним агентством з питань запобігання корупції було розпочато повну перевірку їх декларацій лише на підставі звернення однієї фізичної особи. Така практика має бути «викорінена» з діяльності цього органу і не лише стосовно суддів, а і стосовно будь-якого суб’єкта декларування.

 Як Ви можете визначити межі повноважень члена ВРП щодо надання оцінки рішенням судді?

 Я вважаю, що якщо рішення набрало законної сили, воно є остаточним. Це відповідає європейським принципам. Тому надавати оцінку цьому рішенню некоректно. Якщо суддя при винесенні цього рішення допустив певні порушення, то саме цим порушенням має надавати оцінку ВРП.

 Якою Ви бачите майбутню судову реформу?

 На моє глибоке переконання, в Україні вже відбулася судова реформа. І потрібен час, щоб її усвідомити та дочекатися її результатів. Очевидно, має минути 5-6 років, щоб ми дали оцінку впровадженій судовій реформі.

 Коли обирають нового Президента чи склад Верховної Ради, спілкування із суспільством зазвичай починається із довіри. Щодо суддів та органів судової влади – суспільство з самого початку налаштоване на недовіру. Як можна змінити ці обставини? Чи погоджуєтеся Ви з тезою, що судовій гілці владі необхідно «самоочищатися»?

 Не секрет, що недовіра часто формується штучно – заявами політиків, публікаціями на різноманітних ресурсах, які не мають стосунку до справжніх ЗМІ. З 2010 року йде постійний інформаційний пресинг на судову систему. 

Працюючи вже у Київському апеляційному суді, я зіштовхнувся з тим, що людина, яка просто не погоджується з рішенням суду, що вступило в законну силу та не підлягає оскарженню, зокрема, по справі щодо адміністративного правопорушення, подає 12 скарг до ВРП підряд. Відсутність фільтру необґрунтованих скарг дестабілізує роботу судді. З іншого боку, звичайно, треба розбиратися, у чому природа виникнення подібних скарг та комунікувати з людьми. Як суддя апеляційної інстанції, я зіштовхувався і з рішеннями судів, які були ухвалені всупереч нормам процесуального та матеріального права, тому розумію різницю між необґрунтованою скаргою та тією, де є підстави для порушення питання щодо відповідальності судді.

 Чи необхідно наділяти ВРП правом законодавчої ініціативи?

 Думаю, що це необхідно, адже Вища рада правосуддя за статусом може проаналізувати природу виникнення скарг на суддів, можливо, їх джерелами є недосконалість законодавства, яку можна легко усунути.

Це право необхідне і для реалізації рішень з’їзду суддів України.

 Що Ви очікуєте від з’їзду суддів?

 Очікую консолідації суддівської спільноти. Всі завдання, які поставлені перед з’їздом, мають бути вирішені. Суспільство повинне побачити, що судді можуть самостійно вирішувати проблеми.

Важливо, щоб працювала Вища рада правосуддя і не були зупинені всі кадрові питання судової гілки влади: призначення, переведення, звільнення суддів. Адже в іншому випадку це загрожує доступу громадян до правосуддя.

Важливо, щоб було обрано новий склад Ради суддів України, і ці органи суддівського врядування та самоврядування могли працювати.

Даний з’їзд продемонструє, чи здатна судова гілка влада вирішувати проблеми у цей непростий час.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.