Позиція КАС ВС щодо гарантій захисту права власності осіб на об'єкти, розташовані на тимчасово окупованій території України, а також сприяння у переміщенні рухомого майна, належного внутрішньо переміщеним особам висвітлена в постанові від 04.02.2021 по справі № 826/9502/16.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи, яка просила визнати постанову Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» незаконною, оскільки позивачка вважає, що внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1035 порушуються її права, у зв'язку з чим звернулася до суду.
Позивачка є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та якій відмовлено у пропуску через митний кордон України товарів (що не зазначені в переліку особистих речей громадян, наведеному в ч. 1 ст. 370 МК України) з причини порушення пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» (далі - Постанова КМУ №1035) перешкоджає позивачці, як внутрішньо переміщеній особі, вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власним майном, а саме: внаслідок заборони переміщення такого майна з тимчасово окупованої території на іншу територію України, що порушує гарантоване приписами Закону України від 12.08.2014 №1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1636-VII) та частиною 1 статті 9 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) право на переміщення рухомого майна, належного внутрішньо переміщеній особі, та його збереження.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прийнявши пункт 1 Постанови №1035, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень. А суд апеляційної інстанції наголосив, що вказані положення суперечать приписам пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 №1636-VII (далі – Закон №1636-VII) та частині 1 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).
Верховний Суд погодився з такою позицією судів попередніх інстанцій, та зазначив, що приписами підпункту 4 пункту 12.4 статті 12 Закону №1636-VII Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями тимчасово обмежувати під час тимчасової окупації саме поставки окремих товарів (робіт, послуг), тобто постачання останніх у межах господарської діяльності відповідних суб'єктів, натомість, позбавлений на встановлення обмежень, згідно з вказаними положеннями, щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб`єктами господарювання.
Верховний Суд констатував, що, беручи до уваги, що оскаржувана Постанова №1035 спрямована на врегулювання правовідносин щодо постачання товарів (робіт, послуг) у межах господарської діяльності відповідних суб'єктів, перелічені винятки не повинні бути викладенні таким чином, що застосування зазначених правових норм призводить до обмеження переміщення будь-яких особистих речей фізичними особами (в тому числі і техніки, яка була у користуванні), які не є суб'єктами господарювання.
Суб`єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок прийняття "неоднозначних" нормативно-правових актів.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що прийнявши пункт 1 Постанови №1035, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, а вказані положення суперечать приписам пункту 13.1 статті 13 №1636-VII та частині 1 статті 9 Закону № 1706-VII.
Верховний Суд наголосив, що позивачка має право вільно володіти своїм майном, що узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Першого протоколу до Конвенції), яку можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану, оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Позбавлення власника його майна повинно мати правомірну мету в «суспільному інтересі» (a legitimate aim «in the public interest»), обрані засоби мають бути належними (спроможні досягти мети в принципі) і пропорційними, що передбачає, зокрема, компенсацію при примусовому відчуженні (проте вимога щодо повної компенсації відсутня). Позбавлення власника його майна також має бути законним, а саме, відповідати не лише нормативно-правовим актам, а і принципу верховенства права, положенням Конвенції; складовою принципу «законності» є принцип «правової визначеності», що передбачає обов`язок органів влади при обмеженні права діяти відповідно до відомих (прозорих) та достатньо визначених правил («передбачуваних» з точки зору застосування), що виключають свавілля (вибірковість та непередбачуваність дій).
У той же час, позбавлення права на володіння своїм майном на погляд Верховного Суду у спірних правовідносинах, не відповідає жодному з цих критеріїв.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.