Відмова апеляційним судом у задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону та суперечить висновкам Верховного Суду щодо порядку застосування строку позовної давності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 914/197/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся з позовом до АТ «А» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позивач посилався на порушення при вчиненні виконавчого напису вимог законодавства, оскільки зобов’язання за виконавчим написом не набуло ознак безспірного внаслідок невиконання кредитором обов’язку з надсилання боржником вимоги про усунення порушення, а розмір кредитного боргу є завищеним.
Рішенням Господарського суду Львівської області позов задоволено повністю. Визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Розглядаючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, місцевий суд встановив відсутність доказів направлення позивачу як спірного виконавчого напису, так і постанов державної виконавчої служби. Натомість позивач довідався про наявність виконавчого напису з інформації про виконавче провадження, яке було відкрито приватним виконавцем 18.07.2018, а отже строк позовної давності позивачем не пропущений.
Постановою Західного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.
Щодо суті заявлених позовних вимог апеляційний суд навів викладені в позовній заяві підстави позову (відсутність ознаки безспірності вимог банку внаслідок не направлення вимоги про усунення порушення), продублював встановлені судом першої інстанції обставини справи та висновки цього суду щодо суті заявлених вимог, підкріпивши їх зацитованими положеннями чинного законодавства щодо порядку та підстав учинення виконавчого напису.
Вирішуючи питання застосування строку позовної давності, апеляційний господарський суд прийняв та дослідив долучені відповідачем на стадії апеляційного перегляду додаткові докази у підтвердження обставини пропуску позивачем такого строку. За результатом дослідження додаткових доказів суд встановив, що позивачу було достеменно відомо як про вчинення виконавчого напису, так і про відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання з травня 2010 року, що вбачається зі змісту листів ПАТ «А» від 17.05.2010 (адресований відповідачу), а також від 27.01.2015 (на адресу державної виконавчої служби). Враховуючи вказані нові обставини, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в позові внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.
Висновок Верховного Суду
Суддів ВС підкреслили, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Зазначені загальні правові висновки щодо порядку застосування позовної давності є усталеними у судовій практиці Верховного Суду.
Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосовувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто, або відмовити в позові у зв’язку зі словом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Як убачається з тексту рішення суду першої інстанції, мотивувальна частина рішення цього суду містить висновок про наявність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду та судом встановлено звернення позивача до суду в межах загального строку позовної давності, а отже заявлений позов визнано таким, що підлягає задоволенню.
У свою чергу суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної постанови лише цитує зміст норм чинного законодавства та послідовно викладає встановлені судом першої інстанції обставини справи та висновки цього суду щодо суті позовних вимог. Однак в оскаржуваній постанові не вбачається власних мотивів та висновків саме апеляційного суду щодо суті заявлених вимог, насамперед щодо наявності порушеного права позивача. Отже, не зробивши власного висновку щодо суті спору, суд апеляційної інстанції зосередився лише на встановленні обставин, пов’язаних із застосуванням до заявлених позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності, внаслідок чого відмовив у позові у зв’язку зі спливом позовної давності.
ВС наголосив, що відмова апеляційним судом в задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу не відповідає вимогам закону та суперечить наведеним вище висновкам Верховного Суду щодо порядку застосування строку позовної давності.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що повинна містити мотивувальна частина рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.