Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу 1540/4556/18 за позовом телерадіокомпанії до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення.
Суть цієї справи полягає у тому, що на адресу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (Нацрада) надійшов лист громадської організації, в якому вказувалось на те, що в одному з ефірів суб’єктом інформаційної діяльності (позивачем) транслювалися відеоматеріали, в яких містились заклики до розв`язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті. Для перевірки інформації, зазначеної у листі громадської організації, Нацрада призначила та провела перевірку, за результатами якої виявила, що зміст відеоматеріалу має ознаки порушення Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
У зв’язку з цим Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення, яким визнала наявність закликів до розв`язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті; пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження у передачі, яка транслювалася позивачем, та застосувала до нього штрафну санкцію.
Вважаючи таке рішення протиправним, телерадіокомпанія звернулась до суду з відповідним позовом, мотивуючи його неправильністю висновків Нацради про наявність у спірних висловлюваннях ознак закликів до розпалювання релігійної ворожнечі, національної ненависті тощо.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності висловлювань, що мають форму закликів до розпалювання релігійної ворожнечі, національної ненависті, а так само і висловлювань, виражених у формі пропаганди неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до іншої нації у відеозаписі ефіру та тексті стенограми телепередачі, яка транслювалася позивачем. При ухваленні рішень суди врахували висновки судової лінгвістичної експертизи.
Однак Верховний Суд вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій та ухвалив рішення про часткове задоволення касаційної скарги Нацради, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з положень частини п`ятої статті 28 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до якої ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів.
При цьому колегія суддів зазначила, що законодавством не визначено чітких критеріїв, за якими програми або їх відеосюжети можуть бути віднесені до такої категорії, що закликає до розв`язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті; пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження, а тому факт скоєння такого правопорушення має бути підтверджено належними та допустимими доказами.
Суд також врахував, що за змістом статей 90 та 108 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Тобто саме суди приймають рішення про наявність або відсутність підстав вважати протиправним та скасувати оскаржуване рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, у той час як висновки експертизи носять допоміжний характер.
У зв’язку з тим, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення, керуючись лише висновками лінгвістичної експертизи, однак безпосередньо не дослідили відеозапису телеефіру, не надали йому належної правової оцінки, не з`ясували загальний контекст, в якому звучали спірні висловлювання, та тон висловлювання, колегія суддів дійшла до висновку про неповне з’ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин справи та необхідність направлення справи на новий розгляд.
На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого дотримання суб’єктом інформаційної діяльності законодавства у сфері телебачення і радіомовлення має важливе значення, зокрема, для забезпечення національної безпеки України. У зв’язку з цим, у кожному випадку для вирішення питання про порушення суб’єктом інформаційної діяльності вимог Закону України «Про телебачення і радіомовлення» важливо врахувати не тільки зміст стенограми аудіовізуального продукту, але й надати оцінку загальному тону висловлювання, емоційному сприйняттю відеозапису ефіру, що неможливо здійснити на підставі лише лінгвістичної експертизи стенограми відеозапису.
Водночас для вирішення таких питань доцільним є проведення комплексної, зокрема психолого-лінгвістичної експертизи, яка призначена для дослідження двох аспектів, що вивчаються у сукупності, кожен за своїм напрямком. Так, лінгвістичне дослідження спрямоване на виявлення наявності в тексті (виступі) закликів до здійснення яких-небудь дій, у тому числі здатних спричинити розпалювання національної або релігійної ворожнечі, функціональну спрямованість текстів та виступів, наявність негативних характеристик представників певної раси, національності чи релігії, а також смислової спрямованості текстових повідомлень. Психологічне дослідження спрямоване на визначення того, яким чином інформація, що містилася в тексті (виступі), впливала на аудиторію, якій призначалася, і чи вона могла призвести до здійснення будь-яких дій, вияву негативних емоційних реакцій, здатних спрямувати на розпалювання національної або релігійної ворожнечі, принизити національну честь та гідність, образити релігійні почуття.
Постанова Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 1540/4556/18 (адміністративне провадження № К/9901/36189/19).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.