Перспектива запровадження надзвичайного чи воєнного стану в Україні на слуху протягом останніх років. З 2014 року про воєнний стан, який власне і запровадили у 2018 році, говорили у контексті російсько-української війни. Про надзвичайний стан почали активного говорити із першими ластівками пандемії на початку 2020-го року, але принаймні поки що його так і не запровадили. Тобто перспектива запровадження що першого, що другого – реальна, і це пов’язано із певними викликами. Наприклад, наскільки законодавство, пов’язане із цими «станами», актуальне і врегульоване? Тріо депутатів від Слуги Народу вважають, що недостатньо.
Сергій Гривко, Марина Нікітіна та Георгій Мазурашу наполягають, що таке явище, як «реквізиція» на сьогодні неналежним чином визначене у законодавстві, у зв’язку з чим зареєстрували у Верховній Раді законопроект № 4673. У пояснювальній записці автори, зокрема, пишуть таке: «На даний час в законодавстві України інститут реквізиції… не можна вважати достатньо врегульованим. Існує лише декілька положень діючого законодавства, які визначають сутність та загальні засади застосування реквізиції: ст. 41 Конституції України, ст. 353 Цивільного кодексу України. Багато питань у цій сфері залишаються неврегульованими».
Для того, щоб усунути ці моменти, законодавці пропонують внести зміни до таких законів:
Зміни до перших двох законів стосуються лише уточнення визначення такого заходу, як реквізиція – що примусово відчужувати можна не лише майно, а й інші об’єкти права власності. При цьому варто відзначити, що депутати з певних причини вирішили не уніфікувати відповідні положення у цих двох законах, а залишити їх дещо відмінними.
Натомість основне «смислове навантаження», пов’язане із явищем реквізиції, буде визначене у Цивільному кодексі. Замість бланкетної норми про те, що «в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене» у статті про реквізицію, автори пропонують доповнити закон новою статтею 353-1 «Реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану».
Отже, відповідно до пропозицій, реквізиція (примусове відчуження) здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, із обов’язковим повним відшкодування вартості відчужених об’єктів прав власності. При цьому далі у тесті статті передбачається що відшкодування вартості реквізованого майна відбувається «з урахуванням фінансових можливостей держави». З чого випливає, що у випадку відсутності у держави «фінансових можливостей» відшкодування може бути лише частковим або його може взагалі не бути. Питання про те, наскільки ці норми узгоджуються одна з одною та чи не залишають вони простору для зловживань з боку держави, залишається відкритим.
До об’єктів, які можуть бути реквізовані, законодавці відносять таке:
Рішення про реквізицію об’єктів власності в умовах надзвичайного чи воєнного стану приймається постановою парламенту, указом президента, уповноваженим органом державної влади, органу військового командування чи органу місцевого самоврядування. У відповідному рішення про реквізицію має бути вказаний порядок оцінки та відшкодування реквізованих об’єктів та інші умови проведення реквізиції. Реквізоване майно переходить у власність держави з моменту оприлюднення відповідного рішення.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що депутати підтримали збільшення штрафів за перешкоджання журналістам.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.