Штрафи за виселення із житла: Рада ухвалила законопроект у першому читанні

Верховна Рада в першому читанні ухвалила за основу проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконне виселення із житла» № 4333 від 06.11.2020.

Проектом передбачається внесення змін до статті 162 (Порушення недоторканності житла) Кримінального кодексу України, а саме пропонується змінити редакцію частини першої цієї статті та доповнити її новими частинами третьою і четвертою, передбачивши посилення кримінальної відповідальності за незаконне виселення із житла та вчинення таких дій за кваліфікуючими ознаками.

По-перше, відповідальність буде наступати не тільки за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, але і за вчинення інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

Сьогодні замість формулювання «вчинення інших дій» в КК застосовується «незаконне виселення чи інші дії».

Незаконне виселення із житла буде винесено окремою частиною статті 162 КК та каратися штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

Незаконне виселення із житла, вчинене за попередньою змовою групою осіб або службовою особою чи із застосуванням насильства або з погрозою його застосування, караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Комітет з питань бюджету порахував, що розмір штрафу становитиме 170 000-425 000 грн. Там побачили збільшення доходів державного бюджету за рахунок надходжень від штрафів, а також збільшення видатків державного бюджету на утримання в установах виконання покарань засуджених до позбавлених волі осіб.

Проте Міністерство фінансів України у експертному висновку до законопроекту зауважило, що відсутність даних для розрахунку унеможливила проведення вартісної оцінки такого впливу на показники бюджету.

Головне науково-експертне управління вважає, що посилення кримінальної відповідальності за незаконне виселення із житла можна було б здійснити шляхом підвищення розміру штрафів та/або встановлення інших видів альтернативних покарань (більш суворих, аніж обмеження волі) у санкції ч. 1 ст. 162 КК.

Такий підхід законодавця усунув би необхідність виділяти незаконне виселення із житла в окремий склад кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 162 КК у редакції проекту) та дублювати у ч. 4 ст. 162 КК (у редакції проекту) такі кваліфікуючі ознаки, як вчинення відповідного діяння службовою особою чи із застосуванням насильства або з погрозою його застосування, які містяться у чинній наразі ч. 2 ст. 162 КК.

ГНЕУ звертає увагу, що порушення недоторканності житла за наявності такої обтяжуючої обставини, як його вчинення за попередньою змовою групою осіб, наразі й так має бути враховано судом при призначенні винній особі покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК).

Розміри штрафу, на думку Головного управління, як одного з альтернативних основних видів покарань за незаконне виселення із житла (ч. 3 ст. 162 КК у редакції проекту), не є співмірними з тими розмірами штрафу, що передбачені за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку або вчинення інших дій, що порушують недоторканність житла громадян (ч. 1 ст. 162 КК у редакції проекту).

Зокрема, штраф за незаконне виселення із житла пропонується встановити у розмірі, що у 150/200 разів перевищує розмір штрафу, встановлений за інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.

Оскільки до інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено не тільки незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а й, наприклад, самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника тощо, межі відповідних санкцій (у тому числі розміри штрафів), як своєрідне відображення типового рівня суспільної небезпеки кримінальних правопорушень певних видів, мали би бути узгоджені між собою.

Депутати скаржаться, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність не забезпечує повною мірою дію загальної превенції і не дозволяє правоохоронним органам здійснювати належне кримінальне переслідування у відповідній сфері правовідносин.

Існуюча на цей час санкція за вказані дії є неспіврозмірною з тою шкодою, яка завдається особам в результаті незаконного виселення їх з житла.

Зокрема, на цей час в України набули загрозливого поширення факти незаконного виселення, які здійснюються колекторськими фірмами з залученням до цих дій значної кількості осіб, які діють за попередньою змовою та застосовують до потерпілих насильство.

Є непоодинокі факти вчинення таких протиправних дій за участю службових осіб.

Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпеку таких злочинних дій.

Тут необхідно нагадати, що відповідно до статті 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення.

Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 КПК.

Верховний Суд у справі № 5-299кз15 зазначив, що умисел винної особи спрямований на незаконне проникнення до житла чи іншого об'єкту («іншого володіння»), яким фактично володіє потерпілий, що усвідомлюється винним, однак не потребує встановлення обізнаності останнього в підставах володіння потерпілим зазначеним майном (законності чи незаконності такого володіння).

Кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (стст.317, 395 ЦК).

Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема, поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року).

При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов'язаним, так і не пов'язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).

Таким чином, встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції статті 162 КК.

Для визначення предмету цього злочину має значення лише встановлення, чи відноситься він до переліку матеріальних об'єктів, зазначених у статті 233 КПК, та чи підпадає цей об'єкт під ознаки фактичного володіння ним особи як житлом чи «іншим володінням», тобто, чи проживала ця особа у будинку, утримувала земельну ділянку та фактично користувалася ними, не зважаючи на спірність реалізації цих повноважень. Наявність спору щодо зазначених об'єктів не виключає фактичного володіння та користування ними.

Тож Верховний Суд зазначив, що проникнення на територію домоволодіння в пізній час без дозволу володільця і без законних підстав, у тому числі з подоланням перешкоди — паркану, є порушенням недоторканності іншого володіння особи, яке тягне настання відповідальності за частиною першою ст. 162 КК.

Раніше депутати внесли законопроект про встановлення кримінальної відповідальності за неповідомлення про наявність у особи громадянства держави-агресора.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.