Поєднання в одному провадженні двох позовних вимог (про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини) не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) такої справи. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом № 725/2910/19 однієї особи до іншої про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Обставини справи
Суди установили, що у червні 2017 року за рішенням районного суду розірвано шлюб між подружжям, у якому народився син. Після розлучення сторін у справі син спочатку залишився проживати з матір’ю, з 20 березня 2019 року дитина проживає разом із батьком. Позов чоловіка про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів подано до суду у травні 2019 року. Зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача є квартира, що територіально належить до Першотравневого району м. Чернівці. Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, визначено місце проживання дитини з батьком. Стягнено з відповідача на користь позивача аліменти на утримання та виховання неповнолітньої дитини до його повноліття у розмірі 1 100,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму. У касаційній скарзі чоловік вказував на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, вважав, що позов повинен розглядатися за місцем реєстрації відповідача. Касаційний цивільний суд прийняв постанову, в якій зазначив таке.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) – це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред’явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що позов подано до суду за місцем проживання позивача відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом із позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання в одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини, не заслуговують на увагу, оскільки на час звернення до суду дитина проживала з позивачем, тому при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша – за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.
Постановою Верховного Суду рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишено без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.