Як відомо, наразі на суддів через брак кадрів у судах збільшилося навантаження. Через це перед багатьма стоїть вибір: або вкладатися в строки, або розглядати справу ґрунтовно та якісно.
Втім, надмірне навантаження судді не може слугувати єдиним та достатнім обґрунтуванням призначення судових засідань у справі зі значними інтервалами, які перевищують строки, встановлені законом.
Такий висновок Вищої ради правосуддя та Дисциплінарної палати ВРП визнала обґрунтованим Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 грудня 2020 року (Провадження №11-247сап19).
Також ВП ВС додала, що вказані обставини свідчать про низький рівень організації судочинства суддею.
Обставини справи
Так, у серпні 2020 року суддя Деснянського районного суду міста Києва звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2125/0/15-20 про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 29 січня 2020 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
На обґрунтування скарги суддя зазначив, що оскаржуване рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. При цьому під час розгляду справи №754/10780/16-ц про розірвання шлюбу він не вчинив дій, за які його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
На думку скаржника, він детально описав причини та підстави для неодноразового відкладення розгляду справи № 754/10780/16-ц, які як за національним законодавством України, так і за міжнародними стандартами, визнаними Україною, є об`єктивними й обґрунтованими, оскільки хвороба особи, перебування особи за межами країни та відпустка представника сторони є поважними причинами неявки в судове засідання, а суд зобов`язаний сприяти особі в доступі до правосуддя та забезпеченні права висловити свою думку з приводу спору. До того ж ані позивачка в указаній справі, ані її представник як під час розгляду справи, так і у скарзі до ВРП на дії судді не зазначають і не надають жодних доказів, які б свідчили про наявність вини суду при відкладенні розгляду справи.
Суддя також зазначив, що ухвала від 31 січня 2018 року, з якою не погоджується заявник, була перевірена судом апеляційної інстанції та Верховним Судом, однак не була скасована, хоча вказані суди мали на це повноваження, а постанова Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №6-2478ц15, якою Третя Дисциплінарна палата ВРП обґрунтувала своє рішення, на час апеляційного та касаційного переглядів справи №754/10780/16-ц існувала. При цьому суди вищих інстанцій не реагували на ухвалу від 31 січня 2018 року як на ухвалу про скасування повторного заочного рішення, хоча для встановлення законності мали на це право.
На переконання скаржника, його безпідставно притягнуто до відповідальності за відсутності скасування жодного з постановлених ним у справі процесуальних документів та за відсутності неправомірних дій чи бездіяльності судді.
Суддя зауважив, що ВРП не встановила фактів умисного або через грубу (очевидну) недбалість вчинення ним дисциплінарного проступку, а також того, що вказаний проступок потягнув серйозні наслідки. При цьому він як суддя не мав реальної й об`єктивної можливості дотриматись визначеного Цивільним процесуальним кодексом України процесуального строку розгляду справи з незалежних від нього причин, у тому числі з урахуванням надмірно великого навантаження на нього.
Позиція ВП ВС
«Оцінюючи рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2125/0/15-20 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що основним критерієм правомірності оскаржуваного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.
Так, матеріалами дисциплінарної справи установлено, що з 31 березня 2017 року до 25 липня 2019 року в провадженні судді Деснянського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа №754/10780/16-ц про розірвання шлюбу.
12 грудня 2017 року Деснянський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення у вказаній справі, яким позов задовольнив.
Постановляючи заочне рішення, суд указав, що відповідач та його представниця у судове засідання не з`явилися. Від представниці відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи з тих підстав, що відповідач перебуває за межами України і не може надати пояснення у справі. Суд зауважив, що представниця відповідача не надала суду доказів про поважність причин своєї неявки, хоча про час і місце розгляду справи знала достовірно, про що свідчить сама заява представниці відповідача про відкладення розгляду справи. Суд з урахуванням положень статей 74-77, 169, 224 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи вважав, що в матеріалах справи є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін у справі для її розгляду по суті заочно за відсутності відповідача та його представниці.
18 січня 2018 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла заява про перегляд заочного рішення, в якій заявник просив поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути заочне рішення, скасувати його та призначити справу до розгляду в загальному порядку. Відповідач зазначив, що копію заочного рішення отримав лише 02 січня 2018 року, а в день прийняття рішення перебував за межами України, його представниця без його особистої участі не змогла би ефективно захистити його права та інтереси, і, крім того, розірвання шлюбу в подальшому ускладнить вирішення питання щодо поділу спільного майна подружжя.
31 січня 2018 року до Деснянського районного суду міста Києва від представника позивачки надійшов відзив на заяву про поновлення строку на подання заяви та скасування заочного рішення, в якому він заперечував проти задоволення заяви.
У відзиві представник позивачки зазначив, що під поважністю пропуску строку закон і судова практика розуміють обставини, які об`єктивно унеможливили для особи вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання, у встановлений законом чи судом строк. У цьому випадку відповідачу було відомо про час і місце розгляду справи судом, отже, він мав можливість дізнатися про винесене рішення особисто, або через представника, або з Єдиного державного реєстру судових рішень, у якому рішення суду було оприлюднене на третій день після його постановлення. За наявності представника відповідач лише 29 грудня 2017 року звернувся до суду із заявою про видачу йому заочного рішення, а для отримання цього рішення з`явився ще через 12 днів. Заяву про скасування заочного рішення подано ще через 9 днів після отримання його копії. Загальний строк після прийняття заочного рішення до подання заяви про його скасування значно перевищує встановлений законом строк для подання заяви. Отже, як зазначив представник позивачки, відповідач не довів, що строк подання заяви про перегляд заочного рішення пропущений ним з поважних причин.
Заперечуючи проти задоволення заяви про скасування заочного рішення, представник позивачки також указував на недоведеність підстав для скасування заочного рішення. Зауважував, що відповідно до частини четвертої статті 169 ЦПК України в редакції на час прийняття заочного рішення, яка відповідає положенням чинної з 15 грудня 2017 року редакції частини четвертої статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Відповідач та його представниця були належним чином повідомлені про розгляд справи як 12 грудня 2017 року, так і 12 липня 2018 року. Отже, двічі відповідач та його представниця в судове засідання не з`явились, тобто мала місце повторна неявка відповідача, наслідки якої передбачені вказаною нормою ЦПК України
Представник позивачки у відзиві також зазначив, що заочне рішення в цій справі постановлялося двічі. Факту припинення сімейних відносин відповідач не заперечував, доказів їх наявності на день прийняття заочних рішень не надає, навіть про це не зазначає. Заперечуючи проти позову, посилається на обставини, які не входять до предмета доказування у справі про розірвання шлюбу. Поділ майна між подружжям відповідно до норм Сімейного та Цивільного кодексів України може мати місце як у період перебування у шлюбі, так і при розірванні шлюбу, а також після розірвання шлюбу.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року: поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду; задоволено вказану заяву; скасовано заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року; призначено справу до розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
Суд визнав поважними причини неявки відповідача в судове засідання з посиланням на дослідження закордонного паспорта відповідача, з якого було встановлено, що 12 грудня 2017 року він перебував за межами України, а копію заочного рішення отримав 09 січня 2018 року. Також в ухвалі суд зазначив, що докази, на які в заяві про перегляд заочного рішення суду є посилання на спростування позовних вимог, мають істотне значення для справи. Справу призначено до судового розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
За висновком дисциплінарного органу, з якими погодилася й ВРП, в ухвалі від 31 січня 2018 року суддя не зазначив мотиви відхилення аргументів представника позивачки, наведених ним у відзиві на заяву відповідача про поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення та скасування заочного рішення, стосовно відсутності у вказаній заяві посилань на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Незазначення в ухвалі таких мотивів свідчить про формальний характер розгляду заяви про скасування заочного рішення та ігнорування суддею доводів представника позивачки щодо відсутності у заяві посилань на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та наявність яких є обов`язковою умовою для скасування заочного рішення.
З огляду на вказані обставини ВРП та її Третя Дисциплінарна палата дійшли висновку, що дії судді у цій частині утворюють склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати щодо наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Так, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави умисного або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Отже, за змістом наведеної норми Закону №1402-VIII склад дисциплінарного проступку судді становить умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін саме щодо суті спору.
Проте, як установлено матеріалами дисциплінарного провадження, ухвалою від 31 січня 2018 року Деснянський районний суд міста Києва під головуванням судді поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, задовольнив указану заяву, скасував заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та призначив справу до розгляду в загальному порядку на 11 травня 2018 року.
Таким чином, указаною ухвалою справа № 754/10780/16-ц не вирішувалась по суті спору, що виключає можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 29 січня 2020 року № 223/3дп/15-20, залишеним без змін оскаржуваним рішенням ВРП, суддю також притягнуто до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме за безпідставне затягування розгляду справи внаслідок недбалості.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є розумні строки розгляду справи судом.
Згідно зі статтею 157 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п`ятнадцять днів.
На підставі частини третьої статті 189 ЦПК України (у чинній редакції) підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.
Статтею 210 ЦПК України (у чинній редакції) визначено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що загалом справа про розірвання шлюбу перебувала в провадженні судді з 31 березня 2017 року до 25 липня 2019 року. Перше судове засідання у вказаній справі суддею призначено на 12 липня 2017 року, тобто з порушенням строку, визначеного статтею 157 ЦПК України у редакції, чинній на час передачі справи судді. Наступне судове засідання суддею призначено через п`ять місяців, а саме - на 12 грудня 2017 року. Після скасування заочного рішення 31 січня 2018 року підготовче судове засідання призначено на 11 травня 2018 року, тобто знову з порушенням строку, встановленого частиною третьою статті 189 ЦПК України у чинній редакції. При цьому протягом березня 2017 року - липня 2018 року у справі було призначено шість судових засідань з інтервалами від двох до п`яти місяців між судовими засіданнями. З 24 липня 2018 року до 19 лютого 2019 року справа перебувала у Верховному Суді. У 2019 році у справі було призначено п`ять судових засідань, інтервали між якими становили від 3 тижнів до півтора місяця.
ВРП та її Третя Дисциплінарна палата також установили, що в заявах про відкладення розгляду справи від 11 липня 2017 року та від 12 липня 2018 року представниця відповідача зазначала про намір відповідача дійти примирення з позивачкою.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Разом із цим суддя у порядку, передбаченому статтею 251 ЦПК України, провадження у справі № 754/10780/16-ц не зупиняв.
Ураховуючи наведене, ВРП та її дисциплінарний орган дійшли правильного висновку про те, що суддя допустив безпідставне затягування розгляду справи № 754/10780/16-ц про розірвання шлюбу.
При цьому ВРП та її Третя Дисциплінарна палата обґрунтовано послались на те, що надмірне навантаження судді не може слугувати єдиним та достатнім обґрунтуванням призначення судових засідань у справі зі значними інтервалами, які перевищують строки, встановлені законом, натомість вказані обставини свідчать про низький рівень організації судочинства суддею.
З огляду на встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи порушення суддею права особи на своєчасний розгляд справи ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність у діях цього судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII», - вказала у постанові Велика Палата.
«Незважаючи на помилковість висновків ВРП та її Третьої Дисциплінарної палати щодо наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ураховуючи характер допущених суддею порушень та ступінь його вини, позитивну характеристику судді, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування до судді дисциплінарним органом ВРП найм`якішого дисциплінарного стягнення у виді попередження є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку, тому немає підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
Інші доводи та міркування, викладені в скарзі, не спростовують правильність висновків ВРП, а тому також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення цього органу», - зазначила ВП ВС.
«Оскільки ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, дійшла правильного висновку про обґрунтованість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII із застосуванням до нього найм`якішого дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною першою статті 109 цього Закону, немає правових підстав для задоволення скарги про скасування рішення ВРП від 14 липня 2020 року № 2125/0/15-20, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 29 січня 2020 року № 223/3дп/15-20.
При цьому дії та рішення ВРП та її дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (пункти 109-131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135-137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів скаржника гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження», - вказала ВП ВС, відмовляючи у задоволенні скарги судді.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.