Підстави представництва прокурором інтересів держави в адмінсуді: позиція ВС

Необхідність захисту інтересів держави прокурором може полягати у забезпеченні права працівників на працю, зокрема, гарантуванні їм виплати заробітної плати не нижче від визначеного законом рівня, що є обов`язком держави відповідно до статті 43 Конституції України, у ситуації, за якої орган, уповноважений державою захищати зазначені інтереси, через відсутність коштів на сплату судового збору не може належним чином виконувати свої обов`язки.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вирішивши клопотання позивача про закриття касаційного провадження у справі, відкритого за касаційною скаргою прокурора, поданої в інтересах держави в особі Головного управління Держпраці (ГУ Держпраці). В обґрунтування зазначеного клопотання представник позивача посилався на відсутність у даній справі підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держпраці, а заступник прокурора, на думку заявника, не мав права подавати касаційну скаргу без доручення прокурора Донецької області.

На підтвердження своєї позиції позивач також зазначив, що відсутність фінансування державного органу на сплату судового збору не звільняють такий орган від виконання обов`язку щодо своєчасної сплати судового збору, а тому, невиконання цього обов`язку не може вважатися достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Розглянувши заявлене клопотання, письмові пояснення та заперечення на нього, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

На підставі аналізу положень статті 131-1 Конституції України, статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов до висновку, що участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме - має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд касаційної інстанції зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина незвернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу процесуального строку), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом (апеляційною або касаційною скаргами) в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. При цьому сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, через відсутність коштів на сплату судового збору вказує на те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Ухвала Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 805/430/18-а.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.