Сума попередньої оплати товару, яка одержана продавцем (постачальником), та має бути повернута на вимогу покупця в разі невиконання продавцем у встановлений договором строк свого обов’язку з передачі товару, є грошовим зобов’язанням.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 903/664/19.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Б» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ц», у якому просило стягнути з відповідача 222 562,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 19 811,07 грн процентів річних від суми заборгованості за безпідставне користування чужими коштами, 52 599,88 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки у частині непоставлення товару у визначений строк та неповернення попередньої оплати, що встановлено рішенням у справі № 903/710/18. Оскільки відповідачем повернення коштів відбулося лише 18.06.2019, позивач просив стягнути з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами, процентів річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Волинської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.
Так, суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % вважали такі вимоги безпідставними, оскільки інфляційні втрати і 3 % нараховані позивачем на суму неповернутої попередньої оплати, а за своєю правовою природою обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (частина 2 статті 693 ЦК), не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК.
Натомість у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, висновками у яких ТОВ «Б» обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.
Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання, частиною 2 якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
ВС наголосив, що за змістом статей 509, 524, 533-535 ЦК грошовим є зобов’язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої сплати.
ВС зауважив, що сума попередньої оплати товару, яка одержана продавцем (постачальником), та має бути повернута на вимогу покупця в разі невиконання продавцем у встановлений договором строк свого обов’язку з передачі товару, є грошовим зобов’язанням.
Стаття 625, розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги 5 ЦК поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.
Вирішуючи спір у справі, суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до наведених скаржником висновків Великої палати Верховного Суду та наявних у матеріалах справи доказів, належним чином не з’ясували, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК, які регламентують наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання, відповідно до заявлених позивачем позовних вимог (з огляду на предмет і підстави позову).
Верховний Суд скасував постанову Північно-західного апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Волинської області і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи має право ФОП користуватися пільгами щодо сплати судового збору
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.