Допит є ключовою слідчою дією для отримання інформації — так вважають 73% детективів та слідчих, опитаних в рамках дослідження «Розкажи мені, що сталося, або зізнайся», проведеного експертами ініціативи «Процесуальне інтерв’ю. Україна».
Яким чином можна отримати більше інформації під час допиту, як зробити його більш ефективним та не порушити права людини?
Ми вже писали про інноваційну для України модель проведення допиту — «процесуальне інтерв’ю», спрямовану на отримання всебічної інформації щодо обставин злочину для відтворення його повної картини.
Проведення традиційних допитів — розповсюджена практика серед українських правоохоронців. Ба більше, 61% опитаних в межах даного дослідження вважають успішним лише допит, пов’язаний із отриманням зізнання. Хоча сучасні міжнародні практики доводять — є випадки, коли людина неправдиво зізнається у вчиненні злочину через надмірний тиск на неї зі сторони правоохоронців.
Процесуальне інтерв’ю — це цілий комплекс заходів та методів, які використовуються під час спілкування із учасниками досудового розслідування: підозрюваними, свідками, жертвами. Одним із таких інструментів є модель стратегічного використання доказів. Головна мета цієї моделі — запобігати маніпуляціям зі сторони допитуваної особи, викривати неправдиві свідчення.
Модель стратегічного використання доказів була представлена як результат дослідницької програми, що проводиться шведськими вченими. Завданням моделі є покращення здатності слідчого робити правильні судження щодо достовірності інформації за допомогою виявлення ознак правдивості чи неправдивості показань підозрюваного. Крім того, стратегічне використання доказів може підвищити якість планування, структури та проведення інтерв’ю. Модель стратегічного використання доказів складається з двох рівнів: стратегічного і тактичного.
Стратегічний рівень є більш абстрактним та складається з чотирьох принципів, які лежать в основі моделі та не залежать від конкретної справи:
Вказані принципи поєднані між собою таким чином: (1) підозрюваний формулює гіпотезу щодо ситуації з наявними доказами, (2) ця гіпотеза впливатиме на вибір підозрюваним стратегії протидії, що, в свою чергу, буде відображено у (3) вербальних відповідях підозрюваного протягом інтерв’ю. За допомогою (4) зміни перспективи слідчий може (в конкретних розслідуваннях) використовувати власне розуміння про причинно-наслідковий зв’язок цього процесу для симуляції та передбачення результатів у різних сценаріях.
Тактичний рівень є більш конкретним і складається з набору різних кейс-сценаріїв та конкретних тактик, які можуть стосуватися як запитань, так і розкриття доказів. Тактики щодо запитань мають декілька фундаментальних аспектів.
По-перше, з метою підкреслення різниці в стратегіях між підозрюваними (тими, які кажуть неправду, і тими, які кажуть правду) інформацію, якою володіє слідчий, не варто виголошувати слідчому. Коли особа, яка каже неправду, не знає або сумнівається в тому, що саме знає слідчий, її стратегія уникнення або заперечення стає явною у вербальній поведінці.
По-друге, різні типи запитань приводять до різних ознак обману, якщо докази при цьому не розкривають. Результати дослідження свідчать, що в той час, як вільне пригадування, ініційоване відкритими запитаннями слідчого, призводить до упущення інформації в показаннях особи, яка обманює, конкретні запитання призводять до очевидних ознак нечесності у формі протиріч з фактами (наприклад, невідповідність показань з доказами). Такі ознаки є більш вираженими та помітними, ніж ті, які спричинені упущенням інформації в показаннях.
По-третє, дослідження свідчать: чим більш викривальною є інформація, щодо якої слідчий здійснює зондування, тим більш очевидними є стратегії уникнення чи заперечення особи, яка каже неправду. На практиці для виявлення стратегій заперечення чи уникнення слідчому варто планувати та ставити запитання, які призводять до упущення або протиріч у фактах з боку особи, яка обманює. Одним зі способів це зробити є використання структури запитань, схожої на воронку. На вершині воронки будуть відкриті запитання, які спонукають особу вільно надавати інформацію про події. Ближче до низу воронки будуть запитання про критичну інформацію, якою володіє слідчий. Тактики щодо розкриття доказів передбачають визначення найкращого часу та способу розкриття доказів.
Проведені дослідження свідчать, що раннє розкриття доказів поступається пізньому, адже раннє розкриття допомагає особі, яка обманює, вбудувати отриману інформацію у власні показання. Таким чином, раннє розкриття доказів продукує найслабші ознаки обману. У контексті способу розкриття доказів ті ж учені представили так звану матрицю розподілу доказів, яка передбачає розподіл за двома критеріями.
Перший — наскільки сильним є джерело інформації, яке варіюється від слабкого до сильного. Другий — ступінь точності доказу, який варіюється від низького до високого.
Зазначена матриця відіграє важливу роль під час визначення послідовності пред’явлення інформації особі та формування невідповідностей у показаннях, якщо особа надає неправдиві дані.
Дослідження свідчать про ефективність моделі стратегічного використання доказів, її принципів і тактик. Встановлено, що група офіцерів органів правопорядку, які пройшли навчання із застосування моделі стратегічного використання доказів, змогли відрізнити правду від неправди у 85,4% випадків, натомість група офіцерів, яка не проходила відповідного навчання, — лише у 56,1% випадків.
Метод стратегічного використання доказів дозволяє визначити, чи маніпулює особа, із якою проводиться допит, та викрити її. Ключовим підходом є пізнє розкриття доказів, коли особа вже сформувала власну стратегію захисту та, можливо, брехні. В результаті цього методу конструкція побудована на брехні, прихованні фактів та маніпуляції - розбивається на момент пред’явлення доказів. Допитуваній особі важко швидко “вигадати” нові пояснення, що часто призводить до зізнання або надання дійсно правдивої інформації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.