Наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 442/66/16-к.
Обставини справи
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області особу визнано винуватою і засуджено:
- за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинові особі остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою Львівського апеляційного суду вищезазначений вирок місцевого суду змінено, перекваліфіковано дії особи з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та призначено йому покарання за ч.1 ст. 119 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 49 ч. 5 ст. 74 КК України особу звільнено від призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України покарання у вигляді 1 року обмеження волі, у зв’язку із закінченням строків давності
Так, з матеріалів справи відомо, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись неподалік магазину, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, що супроводжувались особливою зухвалістю, безпричинно завдав один удар кулаком в обличчя особі_6, спричинивши їй фізичний біль. Продовжуючи свої злочинні дії на вчинення хуліганства, засуджений після завдання удару особі_6 безпричинно умисно завдав один удар кулаком в обличчя особі_3, яка підійшла до вказаних осіб з метою припинення хуліганських дій, внаслідок чого остання упала на землю, вдарившись головою об дерев`яний піддон, що знаходився біля металевого кіоску вищевказаного магазину, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть.
Перекваліфіковуючи дії особи з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України апеляційний суд вказав, що тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть особі_3, було не безпосереднім наслідком удару в ділянку голови потерпілого, а результатом падіння з прискоренням та подальшого удару об тверду поверхню.
Отже, умислом не охоплювалось заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Засуджений, завдаючи удар потерпілому, не передбачав падіння потерпілого і настання наслідку у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, хоча повинен був і міг передбачити, а тому в його діях вбачається необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості, з огляду на що відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України виключається, а його дії містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, як вбивство через необережність.
Висновок Верховного Суду
Так, не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про те, що у засудженого не було мотиву дій – вираження явної неповаги до суспільства, а відповідно є необґрунтованими твердження про відсутність у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, з огляду на те, що мотивом дій була особиста неприязнь до потерпілого (особи_6).
ВС підкреслив, що суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протипоставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протипоставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об’єкти.
При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.
ВС зазначив, що посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством.
Разом із тим, ВС наголосив, що надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об`єктом злочину і такою ознакою суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.
Тому наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.
За матеріалами провадження встановлено, що засуджений прибув у центр смт Підбуж Дрогобицького району Львівської області, де неподалік магазину, тобто в людному місці, виявив особу (особа_6), яка знайшла і забрала його телефон, а в подальшому призначила йому зустріч для передачі знайденого. Після того, як особа_6, яка не мала наміру залишати собі знайдений телефон, добровільно намагалася передати його засудженому, останній безпричинно наніс удар потерпілому в голову, спричинивши фізичний біль, а після цього безпричинно наніс удар особі_3, яка зробила зауваження щодо припинення хуліганських дій, від якого остання впала, ударилася головою об дерев’яний піддон та отримала тяжке тілесне ушкодження, яке в подальшому спричинило її смерть.
ВС зауважив, що зазначене дає підстави для висновку про наявність у діях особи мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли слідчий експеримент має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.