Хто зобов’язаний сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених: позиція ВС

Роботодавець засуджених, як платник, зобов’язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби (ДПС) у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року у справі № 440/2590/19 за адміністративним позовом Державної установи «Кременчуцька виправна колонія (№ 69)» до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення.

Обставини справи

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в державній установі, позивач як виконавець перед замовником не є роботодавцем, не має статусу податкового агента у правовідносинах щодо використання праці засуджених, тому безпідставним є нарахування відповідачем сум грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб і протиправним – податкове повідомлення-рішення, застосування штрафних санкцій стосовно позивача.

Верховний Суд скасував оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій і прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив. Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому. Засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема, статтею 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 року, який набрав чинності 8 жовтня 2016 року. Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. Засуджені до позбавлення волі, у такому випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов’язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо жодним чином не скасовують обов’язок позивача сплачувати податки та збори та подавати у повному обсязі звітність. Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов’язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах. Ураховуючи, що саме державна установа перераховувала кошти на особові рахунки засуджених до позбавлення волі, як їх заробітну плату, які, у цьому разі, є найманими працівниками, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, тому на неї покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску із заробітної плати платника податку. Суд визнав правомірним винесення податкового повідомлення-рішення, яким платнику збільшена сума грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, з огляду на доведеність податковим органом складу податкового правопорушення.

Верховний Суд також погодився з доводами відповідача про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в сумі 510,00 грн, оскільки в податкових розрахунках за формою 1ДФ позивач повною мірою не показав суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених. Позивач є платником єдиного внеску, тому несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску, як це передбачено статтями 9 та 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Верховний Суд погодився з доводами відповідача про порушення позивачем пунктів 1, 2 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7, частини п’ятої статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», зокрема, платником податків не включив до Звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування заробітну плату засуджених, чим занижено базу нарахування єдиного внеску на суму 4 891 898,00 грн, та занизив суму нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за відповідний період в загальній сумі 1 076 217,56 грн із заробітної плати засуджених. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу ніж Інструкція про умови праці та заробітну працю засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року, тому застосуванню підлягають норми саме цього Закону, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Оскільки, перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в пункті 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, то відсутність в ньому єдиного внеску не позбавляє платника податків обов’язку виконання приписів вказаного Закону.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.