Протокол засідання комісії з демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм не підлягає оскарженню, оскільки він не є рішенням суб`єкта владних повноважень, зокрема, актом індивідуальної дії, у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), безпосередньо не створює ніяких правових наслідків, а тому відсутні підстави вважати, що прийняття оскаржуваного протоколу порушує права чи інтереси особи.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного підприємства до Департаменту міського благоустрою (Департамент), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, комунального підприємства, про визнання протиправним і скасування рішення.
Суть цієї справи полягає у тому, що приватному підприємству належить нежитлове приміщення, яке, за приписом третьої особи – комунального підприємства, запропоновано знести шляхом демонтажу. Відповідний припис був винесений за дорученням Департаменту, який у свою чергу діяв за результатом розгляду питань про знесення самочинно встановлених малих архітектурних форм (МАФ) на засіданні комісії з демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, що зафіксовано протоколом засідання. Вважаючи протокол засідання комісії протиправним, підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати відповідний протокол.
Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що здійснювати демонтаж споруди можливо виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд, а у даному випадку, підставою для прийняття спірного рішення є припис, складений інспектором комунального підприємства, відповідно до якого спірний об`єкт кваліфіковано як самовільно розміщену тимчасову споруду, проте позивачем подано проектно-дозвільну документацію на належний йому об`єкт нерухомого майна.
Постановою суду апеляційної інстанції апеляційні скарги комунального підприємства та Департаменту задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Задовольняючи апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невірно обраний позивачем спосіб судового захисту порушених, на його думку, прав та інтересів, оскільки визнання протиправним та скасування протоколу засідання комісії щодо розгляду питань демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд, який за своєю суттю не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не призведе до нечинності рішення Департаменту про демонтаж споруди.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу приватного підприємства без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до Положення про Департамент, створена комісія щодо розгляду питань демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд за своїми функціями та завданнями є дорадчим органом Департаменту та не наділена владними управлінськими функціями, а рішення, які приймаються комісією затверджуються наказом директора Департаменту.
При цьому, суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції про те, що зі змісту протоколу засідання комісії вбачається, що в ньому зафіксовано хід ведення засідання комісії, результати голосування членів комісії; протокол підписаний усіма присутніми під час засідання членами комісії.
Верховний Суд також врахував, що виходячи з положень частини першої статті 4 КАС України, рішення суб`єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом, які можуть бути предметом оскарження в адміністративному судочинстві.
З огляду на те, що протокол засідання комісії щодо розгляду питань демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд за своєю суттю не є рішенням суб`єкта владних повноважень про демонтаж в розумінні статті 4 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем невірно обраний спосіб судового захисту порушених, на його думку, прав та інтересів. При цьому суд зазначив, що належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення (доручення) Департаменту та припису комунального підприємства.
На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого предметом оскарження в адміністративному судочинстві може бути рішення суб’єкта владних повноважень, яке на підставі статті 4 КАС України приймається у формі нормативно-правового акта або акта індивідуальної дії. При цьому не є актом індивідуальної дії у розумінні цієї статті та не підлягає оскарженню документ, який приймався суб’єктом владних повноважень не з метою реалізації положень нормативного акта, а на виконання виконавчо-розпорядчих функцій, якщо такий документ не визначає обов`язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для особи, а також не є обов`язковим для виконання без прийняття іншого рішення суб’єкта владних повноважень.
Постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2020 року у справі № 755/12736/17 (адміністративне провадження № К/9901/25548/19).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.