Під час вирішення питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» у складі кримінального правопорушення вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) та наявність у особи умислу на незаконне входження потрапляння до приміщення (сховища тощо) або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 640/6410/18.
Обставини справи
За вироком Київського районного суду м. Харкова особу засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.
Харківський апеляційний суд ухвалою змінив вирок місцевого суду. Перекваліфікував дії особи з ч. 3 на ч. 2 ст. 186 КК і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок залишив без змін.
Згідно з вироком місцевого суду особу визнано винуватою і засуджено за вчинення злочину за таких обставин. Засуджений, маючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання злочинних наслідків, підійшов і постукав у двері квартири. Після того як мешканка вказаної квартири відчинила двері, засуджений, реалізуючи свій злочинний умисел, відштовхнув останню та незаконно проник до квартири. У приміщенні квартири, застосовуючи фізичне насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої і виразилося у хапанні особи_2 за волосся та стисканні її рук, шляхом ривку відкрито викрав у неї мобільний телефон «iPhone 7», вартість якого за висновком судово-товарознавчої експертизи становить 19 250 грн.
Продовжуючи свої злочинні дії, шляхом вільного доступу, без згоди потерпілої взяв зі столу на кухні ноутбук останньої «Lenovo» вартістю 3350, а також змусив її передати йому грошові кошти в сумі 300 дол. США, що за курсом НБУ на час вчинення злочину дорівнювала 8136 грн. Заволодівши у такий спосіб майном особи на загальну суму 30 736 грн, покинув місце вчинення злочину, обернувши викрадене майно на свою користь, тим самим спричинив матеріальні збитки на вищевказану суму.
Висновок Верховного Суду
Так, ВС зазначив, що недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливого судового розгляду, презумпції невинуватості та забезпеченості доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін і свободи в поданні ними своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються жодні спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повноту дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечено у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому, й істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Всупереч вказаним приписам апеляційний суд безпосередньо не дослідив доказів у повному обсязі, а обмежився лише заслуховуванням обвинуваченого, показаннями потерпілої та свідків у суді першої інстанції, висновками експертиз, протоколами огляду місця події та предметів, слідчого експерименту, не дослідивши їх, передчасно зробивши висновки щодо необхідності перекваліфікації діяння, вчиненого особою, та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Не дослідивши у повному обсязі доказів, апеляційний суд належним чином не обґрунтував правових підстав для перекваліфікації діяння засудженого з відкритого викрадення чужого майна (грабіж) із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, поєднаного з проникненням у житло, на пограбування із застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої.
ВС зауважив, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року № 13-14кс18, проникнення як кваліфікуюча ознака злочинів проти власності передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності вільної можливості і права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення злочину. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
Під час вирішення питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» у складі кримінального правопорушення вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення (сховища тощо) або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.
З огляду на викладене рішення апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 186 КК через відсутність кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» є таким, що прийнято без урахування всіх обставин справи та без ретельного аналізу зібраних доказів, а тому є передчасним, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК свідчить про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2016 року № 5-249кс15, апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.
Безпосередньо не дослідивши докази, апеляційний суд передчасно зробив відповідні висновки, при цьому належним чином не з`ясував питання, які мають значення для визначення умислу і того, чи мало місце проникнення у житло під час здійснення відкритого заволодіння чужим майном.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував ухвалу Харківського апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо застосування спеціальної конфіскації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.