11 ноября состоялось первое заседание Комиссии по вопросам правовой реформы при Зеленском в новом составе.
Об этом сообщил член Комиссии Николай Хавронюк.
В частности, он отметил, что Президент Владимир Зеленский также принял участие в офлайн-режиме. Зеленский на этом заседании заявил, что в Украине «нет справедливого судопроизводства» и судебная реформа является первоочередной.
«Офіційно.
Щойно завершилось засідання Комісії з правової реформи при Президентові України – в її оновленому в жовтні 2020 року складі. Запрошений на нього був за три години до початку і тому вважав, що будуть несподіванки. Але екстраординарних новин немає.
Присутні були лише керівники Комісії, робочих груп й їхні заступники, Голова Верховного Суду, Генеральний прокурор, Секретар РНБО, представники депутатського корпусу, офісу Президента України і міжнародних організацій – частково офлайн.
Попри хворобу, в засіданні взяв участь і виступив Президент України В. Зеленський. Виступили також Голова Комісії, народний депутат України С. Іонушас, голови робочих груп (або заступники) – А. Заєць, А. Смирнов, Ю. Баулін, О. Татаров, І. Назаров, А. Кориневич, а також голови парламентських комітетів – Д. Монастирський, А. Радіна, А. Костін і Перший заступник Голови Верховної Ради України Р. Стефанчук.
Засідання тривало менше години, виступи були короткими, по 3-5 хвилин, виступаючі переважно звітували про результати роботи відповідних груп чи комітету.
Але все ж найбільше уваги було приділено питанням судової реформи. Президент, зокрема, зазначив, що в Україні немає справедливого судочинства і реформа системи правосуддя є найпершою з усіх. Окремо подякував чотирьом суддям Конституційного Суду, які не підтримали сумнозвісне рішення № 13.
Заступник керівника Офісу Президента України А. Смирнов акцентував увагу на кадровій катастрофі в судах і висловив сподівання, що парламент підтримає законопроєкт 3711 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування», який має вирішити основні проблеми системи правосуддя.
А. Радіна звернула увагу на те, що у парламенті зареєстровано до трьох десятків законопроєктів, покликаних вирішити проблеми, пов’язані із рішенням Конституційного Суду № 13. Але без належної співпраці та взаєморозуміння між фракціями прийняти ті з них, які дійсно вирішать ці проблеми, буде складно. Також вона говорила про неможливість повернення довіри до цього складу Конституційного Суду і необхідність його формування на нових засадах.
Оскільки до мене слово не дійшло, висловлю тут те, що збирався сказати.
Щодо антикорупційної інфраструктури.
На мій погляд, рішення КС №13, попри його необґрунтованість й інші вже всім відомі вади, вказало на необхідність визначення такого статусу відповідних антикорупційних органів, який надав би їм можливість ефективно працювати в непростих умовах високого рівня корупції та політичного тиску.
Вважаю потрібним прийняти зміни до Конституції України, якими Національне агентство з питань запобігання корупції та Національне антикорупційне бюро України, так само, як і Державне бюро розслідувань, визначити як незалежні конституційні органи. Призначати їхніх керівників необхідно за відкритим конкурсом, і добре було б, якби Конституція прямо передбачала, що таке призначення здійснюється Верховною Радою за поданням Президента, внесеним за результатами роботи конкурсної комісії. При цьому, як керівників зазначених органів, так і Генерального прокурора, не можна звільнити через висловлення недовіри до них парламентом (бо це надто політизує відповідні посади, тобто робить їхніх керівників залежними від парламентської більшості), а виключно на звичайних підставах (досягнення певного віку, втрата громадянства, визнання недієздатним тощо).
Не зайвим було б в Конституції прямо згадати і про Вищий антикорупційний суд.
Щодо прийняття рішень.
Необхідні зміни до Конституції, якими закони були б поділені на ординарні, неординарні і конституційні. Закони першого виду парламент міг би приймати більшістю голосів присутніх. Це дисциплінувало б народних депутатів, сприяло б їхній присутності в залі засідань під час голосувань. Неординарні закони, до яких можна віднести кодекси та зміни до них, основи законодавства, а також деякі інші, слід приймати більшістю від конституційного складу, а деякі, можливо (такі як Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Бюджетний кодекс, Податковий кодекс), навіть кваліфікованою більшістю.
Для забезпечення максимальної незалежності та відповідальності, кращого пошуку порозуміння між суддями Конституційного Суду необхідні зміни до ч. 11 ст. 66 Закону «Про Конституційний Суд України» – слід визначити, що Рішення Суду є ухваленим Великою палатою, а його висновок – наданим, якщо за це віддали голоси щонайменше 4/5 наявних суддів Конституційного Суду. Було б краще для суспільства, якби судді шукали порозуміння у палких дебатах між собою і знаходили компроміси, ніж підписували рішення, що роздмухують політичні і правові конфлікти.
Щодо конкурсів.
Конкурс на посади суддів Конституційного Суду має бути прозорим і проводитися за єдиними і загальновідомими правилами, визначеними законом, єдиною конкурсною комісією, до складу якої мають входити колишні судді Конституційного Суду, відомі вчені та громадські діячі, здатні за своїми професійними і моральними якостями оцінювати професійні і моральні якості претендентів. Далі кожен із суб’єктів призначення – Президент України, Верховна Рада і З’їзд суддів – можуть призначити за своєю квотою лише того з претендентів, хто успішно пройшов конкурсну процедуру.
В принципі, схожою має бути і процедура відбору на посади членів Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, на посади керівників НАЗК, НАБУ, ДБР.
Щодо відповідальності.
До Кримінального кодексу України необхідно терміново повернути статтю замість визнаної неконституційною статті 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення…». Щоправда, слова «неправосудного» слід замінити словами «незаконного та необґрунтованого».
Водночас забезпечити дисциплінарну відповідальність усіх суддів та прокурорів, викритих у постановленні «незаконного» або «необґрунтованого» рішення – вироку, рішення, ухвали, постанови суду, постанови прокурора про закриття кримінального провадження тощо.
Слід також згадати, що на фоні широкомасштабних випадків зловживання службовими особами владою чи службовим становищем в останні роки перестала працювати стаття 364 Кримінального кодексу України (як і статті 364-1, 365, 365-2, 367) – через те, що обов’язковою ознакою цих злочинів має бути виключно шкода, яка полягає у заподіянні майнових збитків. Тобто наразі так: немає збитків – немає злочину. Заподіяння ж іншої, крім майнової, шкоди, зокрема істотної шкоди правам людини чи інтересам держави, навіть і тяжкої та непоправної, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Тому у 2019 році за ст. 364 КК було притягнуто до відповідальності лише дві (!) особи, у той час як п’ять років тому засуджених за цією статтею службових осіб вимірювали тисячами. На розгляді парламенту наразі перебуває президентський законопроєкт № 2621, здатний частково вирішити цю проблему. Ще у травні його було прийнято парламентом за основу, але до цього часу, попри те, що він складається лише з одного речення, він остаточно так і не прийнятий», - написав Николай Хавронюк.
Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.