Уряд зареєстрував у Верховній Раді два законопроекти:
Проектами Законів пропонується внести зміни до статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України в частині визначення правових підстав для затвердження порядку та видів примусового годування, а також умов тримання засуджених, які відмовляються від прийняття їжі (оголошують про голодування), статті 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» в частині визначення правових підстав для застосування до осіб, узятих під варту, які відмовляються від прийняття їжі (оголошують про голодування), заходів примусового годування та в КПК.
До засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі, може бути застосоване примусове годування на підставі ухвали суду, прийнятої за висновком лікаря про те, що такому засудженому загрожує значне погіршення стану здоров’я та існує очевидна загроза його життю, що підтверджується відповідними медичними документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень. Застосування примусового годування без ухвали суду забороняється.
Начальник установи виконання покарань після встановлення факту відмови від прийняття їжі засудженим повинен з’ясувати причини такого вчинку, упродовж доби письмово поінформувати прокурора, який здійснює на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, членів сім’ї засудженого (у разі наявності та окрім випадків, коли це спеціально заборонено засудженим, про що він у письмовій формі повідомляє начальника установи виконання покарань), а у разі відмови від прийняття їжі неповнолітнім – додатково відповідні служби у справах дітей, і в разі обґрунтованості цих причин ужити негайних заходів щодо задоволення законних вимог такої особи.
Засуджений, який відмовився від прийняття їжі, з моменту встановлення такого факту має перебувати під постійним наглядом лікаря.
При підготовці висновку лікар, зважаючи на стан здоров’я засудженого, визначає вид примусового годування.
Про прийняття рішення судом щодо примусового годування засудженого начальник установи виконання покарань невідкладно інформує Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Ті ж самі правила стосуються осіб, взятих під варту.
Кабмін необхідність запровадження таких норм пояснює тим, що на сьогодні питання надання медичної допомоги та примусового годування засуджених та осіб, узятих під варту, які відмовляються від прийняття їжі (оголошують про голодування), законодавством недостатньо врегульовано. Правові підстави для таких заходів законом передбачено лише для осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань.
Так, абзацом першим частини третьої статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено, що примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.
Однак зазначена стаття не містить норм права, які регулювали б питання визначення порядку (процедури) надання медичної допомоги засудженим, які відмовляються від прийняття їжі (оголошують про голодування), що зробило неможливим виконання закону в цій частині.
У Законі України «Про попереднє ув’язнення» норма, що стосується застосовування заходів примусового годування до осіб, узятих під варту, взагалі відсутня.
У зв’язку з цим виникла потреба у внесенні змін до Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про попереднє ув’язнення».
Крім того, змін зазнає і КПК, в якому запишуть, що застосування примусового годування без ухвали слідчого судді, суду забороняється.
Нова норма (стаття 206-1) буде містити такі положення.
Клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та матеріали, якими воно обґрунтовується, подаються прокурором на підставі відомостей від установи попереднього ув’язнення, закладу охорони здоров’я до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого утримується підозрюваний, обвинувачений, та повинно містити короткий виклад обставин, які передували відмові від їжі та голодуванню.
До клопотання обов’язково додається висновок лікаря про те, що підозрюваному, обвинуваченому, який заявив про відмову від прийняття їжі, загрожує значне погіршення стану здоров’я та існує очевидна загроза його життю, що підтверджується відповідними медичними документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень.
Клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого розглядається слідчим суддею, судом невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту його надходження до суду.
Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, особа, щодо якої вирішується питання про примусове годування, її захисник, керівництво відповідної установи попереднього ув’язнення, закладу охорони здоров’я, а в разі вирішення питання про примусове годування неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого – також відповідні служби у справах дітей.
Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання, не перешкоджає проведенню розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана слідчим суддею, судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
Розгляд клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого може бути проведений у режимі відеоконференції.
За клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, щодо якого вирішується питання про примусове годування, або його захисника слідчий суддя, суд уповноважений викликати іншого лікаря для встановлення стану здоров’я підозрюваного, обвинуваченого та існування очевидної загрози його життю, спричиненої відмовою від прийняття їжі
В Мін’юсті переконують, що такі норми відповідають міжнародним стандартам.
Питання примусового годування засуджених та осіб, узятих під варту, які відмовляються від їжі, було висвітлено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 21 червня 1999 року у справі «Невмержицький проти України» (заява № 54825/00) та від 19 червня 2007 року у справі «Ciorap v. Moldova» (заява № 12066/02), які загалом стосуються порушення статті 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод у зв’язку з примусовим годуванням заявників.
У цій групі справ Європейським судом було вказано, що при застосуванні заходів примусового годування необхідно переконатись щодо існування медичної необхідності, яка полягає, зокрема, у проведенні медичного дослідження, та належних медичних документів, на підставі яких вважалося б за необхідне застосування до конкретного затриманого, який свідомо голодує, примусового годування.
Комітет міністрів Ради Європи під час засідання 7 червня 2017 року, оцінюючи заходи, вжиті на виконання рішень Європейського суду в цій групі справ КМ РЄ, звертає увагу, що Конвенція сама по собі не забороняє примусове годування, а Європейський суд визнає, що застосування заходу, що має терапевтичну необхідність відповідно до встановлених принципів медицини, загалом не може розглядатися як нелюдський і такий, що принижує гідність. Проте застосування такого заходу має певні умови: переконливо доведено, що існує медична необхідність; органи влади дотримуються передбаченої законом процедури прийняття рішення про примусове годування; спосіб годування особи має відповідати принципам гуманізму.
Раніше у КАС ВС нагадали, які наслідки має скасування ухвали слідчого судді про призначення податкової перевірки.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.