Кабінет Міністрів України зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №4327, який уряд раніше розглянув на своєму засіданні за поданням міністра оборони Андрія Тарана. Майже за сім років із початку війни оборонне відомство підготувало і презентувало законопроєкт, який визначає процедуру інтернування «громадян держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України», у теперішній час – громадян РФ. Також проєкт акта запроваджує до законодавства ряд положень, які стосуються поводження із військовополоненими.
Зміст законопроєкту
Ключову позицію в організації процесу інтернування має Генштаб ЗСУ – саме він вирішує питання про те, чи необхідне застосування інтернування «з урахування реальних та потенційних воєнних загроз». Втім, ту чи іншу частину повноважень у процесі здійснення заходів з інтернування отримують як центральні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування та правоохоронці:
Місця інтернування будуть визначати колегіально представники місцевого самоврядування, районних та обласних державних адміністрацій з Міністерством тимчасово окупованих територій. Виходячи з логіки законопроєкту, місце інтернування має розміщуватися неподалік від залізничних шляхів, адже передбачено, що інтернованих заборонено перевозити автомобільним транспортом, а перевезення буде забезпечувати Укрзалізниця.
Також проєкт акта передбачає, що Міністерство інфраструктури забезпечує можливість інтернованим користуватися поштовими послугами. Інакше кажучи, Мінінфраструктури має забезпечити доставку кореспонденції до таборів інтернованих «Укрпоштою».
Процедура інтернування – українське «полювання на відьом»?
Зі змісту пояснювальної записки виходить, що підготовані Військовою службою правопорядку зміни спрямовані винятково на заповнення законодавчих прогалин, а не з метою створення законодавчих підстав для застосування цих норм. Це випливає також із загальної риторики державного керівництва – інтернування громадян Російської Федерації до таборів тимчасового проживання навряд укладається із тезами Володимира Зеленського та його представників про «перестати стріляти» та «войовничу меншість».
У будь-якому разі, законопроєкт вносить до закону «Про оборону України» примітку, у якій зазначається, що інтернування застосовується лише «якщо це є абсолютно необхідним для забезпечення національної безпеки України». Тобто, застосування процедури могло бути дійсно ефективним і цілком виправданим на початкових етапах збройної агресії. Зараз же говорити про «абсолютну необхідність» навряд можна.
У цілому, концепція інтернування не є новою для України та законодавства. Ще у 2006 році Україна в повному обсязі взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо утримання інтернованих осіб, які передбачені Женевськими конвенціями про захист жертв війни. Тому цей законопроєкт не запроваджує ідею інтернування, а радше визначає процедуру та повноваження різних органів у разі його застосування.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що депутатка пропонує відшкодовувати витрати на виплати за рішеннями ЄСПЛ з кишень чиновників.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.