Переваги та недоліки системи виборів Президента США

Новини про те, що Джо Байден здобув перемогу у виборах Президента США облетіли весь світ і більшість ЗМІ. Втім, не все так просто і не все так однозначно. І проблемою всьому славнозвісна Колегія виборників. Голосування за Президента США відрізняється за більшість виборів у інших демократичних країнах. Фактично вибори у Сполучених Штатах відбуваються у 2 етапи:

• У перший вівторок після першого понеділка листопада проходить національне голосування;
• На 41-й день після цього голосують виборники від кожного штату.

Тобто, під час національного голосування громадяни фактично голосують не за кандидата у Президенти, а вказують виборникам свого штату, за кого віддати голоси. Після цього вже виборники обирають Президента та Віцепрезидента – обраними вважаються ті, хто отримує 270 чи більше голосів. Виборники будуть голосувати лише у грудні, а офіційне оголошення результатів виборів відбудеться на початку січня 2021 року.

Для людей, які живуть не у США, така система виглядає невиправдано складною, адже у більшості демократичних країн застосується просте та інтуїтивно зрозуміле пряме голосування. Час від часу і в самих Сполучених Штатах починається обговорення про спрощення такої системи виборів Президента. Втім, для того, аби зрозуміти всі «за» і «проти», потрібно детальніше розібратися, як саме функціонує система, і найголовніше – чому Батьки-засновкники вирішили, що це буде оптимальний спосіб обрання?

Колегія виборників

Конституція Сполучених Штатів передбачає, що «кожен штат має призначити виборників, кількість яких буде відповідати кількості сенаторів та членів Палати Представників» від цього штату. Кожен штат має 2 представники у Сенаті, а кількість конгресменів вираховується пропорційно – виходячи з населення штату та загальної кількості конгресменів у 435, але не менше 1 представника. Отже, мінімальна кількість виборників від штату – 3. Округ Колумбія (місто Вашингтон) не є штатом, але, відповідно до 23 Поправки до Конституції, також має власних виборників. У столиці виборників стільки, скільки їй належало б, якби вона була штатом, але не більше, ніж у найменшого штату. Інакше кажучи – троє.

Виборником не може бути призначений конгресмен, сенатор чи інший посадовець штату чи національного рівня. Щонайменше один із призначених виборників повинен проживати поза межами штату, який він буде представляти. Кожен виборник має два голоси: один – для обрання Президента, інший – Віцепрезидента.

У більшості штатів законодавство передбачає, що всі виборники віддають голоси за того кандидата, який отримав більшість голосів населення, незалежно від розриву – кандидат, який отримав 50%+1 голос громадян, отримує 100% голосів виборників. Виняток становлять лише штати Мейн та Небраска – там система трохи заплутаніша.

Обидва штати мають 4 виборника: 2 «сенаторські» (за замовчуванням) і ще 2 за кількістю округів (населення). «Сенаторські» голоси отримує кандидат, який отримав більшість голосів громадян в усьому штаті – так само за принципом «50%+1 голос». Але двоє «окружних» виборників голосують відповідно до результатів голосування в окрузі – тобто округи можуть проголосувати за різних кандидатів, що і сталося у 2020 році.

Переваги чинної системи

Національна конференція законодавців штатів (NCSL) – позапартійна організація членів парламентів штатів, яка включає як республіканців, так і демократів – зазначає, що такий інститут як Колегія виборників не має однозначного сприйняття у американському суспільстві: «Для одних Колегія виборників є важливим спадком бачення [держави] від Батьків-засновників. Для інших вона є пережитком, який створює можливість тиранії меншості».

Один із ключових аргументів «за» існування такої інституції – це гарантування рівності штатів, які мають суттєву незалежність один від одного, під час обрання спільного федерального керівництва. Розподіл кількості виборників між штатами – а саме базові 2 виборники для кожного штату, незалежно від розміру і населення – дозволяє всім штатам робити відносно рівний та справедливий внесок у вибори.

Спеціаліст у сфері виборчого права Трент Інґленд, який підтримує обрання Президента США через виборників, пояснює у коментарі для NCSL, що під час ухвалення Конституції такий підхід був компромісом, адже, з одного боку, забезпечував пропорційний внесок усім штатам, а з іншого – уникав політичного призначення через Конгрес.

«Під час Конституційної Конвенції делегатів, які були противниками прямих виборів, найбільше непокоїло те, що великі штати будуть визначати президентську політику. Завдяки двоетапному виборчому процесу Колегія виборників запобігає контролю над Білим домом з боку одного регіону або купки метрополій», – зазначив пан Інґленд.

Також варто зважати на те, що ліквідація голосування виборників потребуватиме не лише внесення змін до Конституції США, але й зміни до законодавчих систем штатів. Адже пряме голосування потребуватиме встановлення уніфікованих виборчих правил – інакше вийде, що голоси виборців будуть рівні по всій країні, а складність участі у виборах буде відрізнятися. А уніфікація виборчого законодавства може бути не сприйнята частиною штатів.

Ще одним аргументом «за» є збільшення впливу менших штатів на вибори, що примушує кандидатів брати їх до уваги. До прикладу, при прямому голосуванні кандидатові буде значно важливіше спробувати перехопити пару відсотків голосів у Каліфорнії, де проживає майже 40 мільйонів населення, аніж у Мейні, де немає і 1,5 мільйони людей.

Недоліки Колегії виборників

Насправді, більшість аргументів «за» опоненти чинної системи виборів називають недоліками або принаймні не такими однозначними перевагами. Так, сенатор Крістофер Пірсон, який пропонує ліквідувати двоетапне голосування, вважає, що у гонитві за захистом впливу штатів на вибори держава ігнорує волевиявлення тих громадян, які голосують відмінно від більшості. Втім, додає, що частково проблема полягає не у самій Колегії, а законодавстві штатів, яке не дозволяє виборникам ділити голоси між кандидатами: «У 48 штатах ухвалено закони, за якими [діє принцип] “переможець отримує все”. За таким законом, до прикладу, тодішній кандидат Дональд Трамп отримав усі 20 голосів виборників Пенсильванії у момент, коли він отримав на 1 голос більше у [штаті]».

Тобто, з точки зору двоетапного голосування, мають значення лише 50%+1 голос. Ті, хто залишаються в меншості, не мають жодного впливу на виборчий процес – політичні вподобання майже половини штату можуть опинитися «за бортом». У деяких штатах ігнорованими стають декілька десятків чи сотень тисяч виборців, у інших непочутими будуть мільйони. Так, у 2016 році усі 55 виборників Каліфорнії віддали голоси за Гілларі Клінтон, хоча майже 4,5 мільйони виборців (близько третини) проголосували за Дональда Трампа. У підсумку, лише протягом останніх 20 років, виборники двічі обирали Президентом США людину, яка набрала менше голосів у ході національного голосування: Джорджа Буша у 2000 році та Дональда Трампа у 2016 році.

Так само з критичної точки зору можна розглянути і аргумент про потребу внесення змін у виборчі законодавства штатів для уніфікації. Адже ці вибори вкотре показали, що штати по-різному підходять до підготовки виборчого процесу. У одних штатах проголосувати значно важче, аніж у інших.

До прикладу, в одних штатах вас вносять до виборчих списків за фактом проживання у певному місці (як це відбувається в Україні), у інших – вам необхідно проходити декілька етапів бюрократії перед кожними виборами (навіть якщо ви не переїжджали) для того, аби мати змогу голосувати. У одних штатах (чи навіть округах) вам буде достатньо 10 хвилин, що проголосувати. У інших – доведеться стояти в черзі майже 8 годин. The New York Times вважає, що деякі штати використовують своє право регулювати виборчий процес, аби дискримінувати деякі групи виборців.

Що ж до аргументу про потребу приділяти увагу маленьким штатам, він також має іншу сторону медалі. Журналісти Vox зазначають, що двоетапне голосування позбавляє монополії впливу одні штати і наділяє нею інші замість того, щоб розподіляти увагу на всі штати рівномірно. Колегія виборників дещо нівелює значення штатів, які традиційно голосують за ту чи іншу партію зі значною перевагою, адже немає значення, отримаєш ти 55% чи 60% - всі виборники все одно голосують за тебе.

У підсумку, долю виборів вирішують swing states – штати, у яких кількість виборців обох партій приблизно однакова. Так, у 2016 році кандидати у Президенти провели у Флориді понад 70 заходів у рамках виборчої кампанії на двох. А от до штатів, у яких кандидати були впевнені, вони могли навіть не заїжджати.

Як результат, використання Колегії виборників має свої недоліки, але так само і переваги, які актуальні для американського суспільства. Адже частина населення і політиків все ще поділяють підхід Батьків-засновників і вважає, що людей потрібно розглядати, в першу чергу, як громадян штату, а вже після цього – як громадян США.

Законодавці Сполучених Штатів вже намагалися відмінити Колегію виборників. Остання спроба відбулася у 1969 році. Тоді більшість 338 демократів та республіканців Палати Представників проголосували за те, аби змінити виборчу систему на прямі вибори. Втім, Сенат заблокував цю ініціативу.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Джо Байден за попередніми даними отримає 284 голоси виборників.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.