28 жовтня Рішенням 13-р/2020 Конституційний Суд України визнав майже всі контрольні повноваження Національного агентства запобігання корупції неконституційними. У цьому Рішенні Суд погодився, що декларування є невід’ємною частиною сучасної демократії, але знайшов у положеннях закону порушення принципу розподілу влади, яке виявилося у контролі органу виконавчої влади (НАЗК) органів судової влади. Що ж до статті 366-1 ККУ, яка встановлювала відповідальність за недостовірне декларування, КСУ вирішив, що у ній законодавець «не дотримав принципів справедливості та пропорційності як елементів принципу верховенства права».
Втім, рішення за цим поданням не було одностайним. Заступник Голови КСУ Сергій Головатий у своїй розбіжній думці детально пояснив, чому він незгодний із позицією своїх колег.
Спершу пан Головатий звернув увагу на ряд міжнародних документів у сфері боротьби із корупцією. Він відзначає, що ці договори та угоди, зокрема, передбачають запровадження в Україні всеохоплюючої системи декларування статків державних посадових осіб.
«Імператив правовладдя (Rule of Law) в аспекті зв'язку між правом міжнародним і правом національним означає: держава, котра взяла на себе зобов'язання за відповідним міжнародним договором, реалізовує втілення цього договору в рамках національного правопорядку на підставі принципу pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися – прим.) як способу, в який міжнародне право виявляє принцип законності, який, своєю чергою, є одним зі складників правовладдя. При цьому "держава не може покликатися на приписи свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею договору"», – підкреслив заступник Голови КСУ.
Також Сергій Головатий послався на практику Європейського суду з прав людини, який постановив, що декларування посадовців переслідує легітимну мету, яка потрібна у демократичному суспільстві. Наостанок автор відзначає, що міжнародні організації назвали систему антикорупційного контролю, визнану неконституційною цим рішенням, прогресивною та такою, що відповідає міжнародним стандартам.
На думку пана Головатого, твердження про здійснення контролю виконавчим органом влади над судовою владою є безпідставним: «Наділення НАЗК окремими контрольними функціями та повноваженнями щодо всіх суб'єктів, на яких поширюється дія Закону, включно з суддями системи судоустрою та суддями Конституційного Суду України, не може розглядатись як контроль "над судовою владою". Адже визначені Законом повноваження НАЗК не є втручанням в професійну діяльність суддів – здійснення правосуддя, а спрямовані на досягнення легітимної мети – запобіганню корупції в державі, у тому числі шляхом перевірки, формування доброчесності осіб, які виконують певні функції держави або місцевого самоврядування, що є конче потрібним у демократичному суспільстві».
Далі суддя КСУ зазначив, що частина приписів, які визнали неконституційними, не пов’язані зі здійсненням контрольних функцій:
Більше того, Сергій Головатий звернув увагу на те, що під приводом порушення принципу незалежності суддів КСУ визнав неконституційними контрольні повноваження НАЗК не лише щодо суддів, але й щодо усіх інших категорій посадовців, діяльність яких перевіряло агентство.
«За цих обставин приписи частин першої, другої статті 126, частин першої, другої статті 149 Конституції України не є застосовними відносно таких суб'єктів, а стверджувана в Рішенні невідповідність приписів Закону статті 6 Конституції України позбавлена юридичного обґрунтування», – підсумував заступник Голови КСУ.
Конституційний Суд визнав також неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу назвавши покарання, яке вона передбачає, «надмірним» та зазначив, що «наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених статтею 366-1 КК України, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь».
У свою чергу, пан Головатий стверджує, що дієва система покарань за недостовірне декларування – це міжнародний стандарт, який є важливим елементом загальної системи декларування активів посадовців та до запровадження якого Україну спонукали міжнародні партнери. Крім того, автор звертає увагу, що разом із кримінальною відповідальністю за недостовірне декларування існувала (і продовжує існувати) і відповідальність адміністративна. І кримінальна відповідальність наставала лише у разі, коли посадовець не задекларував відомості на суму понад 250 прожиткових мінімумів (понад 500 тисяч гривень).
У зв’язку з цим, суддя КСУ прийшов до наступних висновків: «На підставі цього критерію (розмір незадекларованих статків – прим.) відбувається розмежування між притягненням особи до кримінальної відповідальності на підставі статті 366-1 Кримінального кодексу України та до адміністративної - на підставі частини четвертої статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто відповідальність за подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей розмежовується залежно від суми, на яку відрізняється вартість недостовірно задекларованого майна, у порівнянні з його достовірною вартістю. Отже, висновок Суду про неконституційність кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей вважаю юридично необґрунтованим».
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що суддя КСУ Ігор Сліденко порівняв режим карантину в Україні із Варшавським гетто.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.