ЄСПЛ назвав вимогу, за якою відмова надати доступ до інформації є порушенням права людини

Нещодавно Європейський суд із прав людини постановив рішення у справі «Северин проти України» (Severyn v. Ukraine). У рамках справи до ЄСПЛ звернувся український громадянин Олександр Северин – представник громадської організації «Харківська правозахисна група». Заявник стверджував, що Конституційний Суд України порушив його право на доступ до інформації, а суди не змогли забезпечити захист його прав.

Обставини справи

27 серпня 2005 року заявник звернувся до Конституційного Суду України із запитом щодо надання інформації про кількість скарг громадян та юридичних осіб, які надходили до КСУ у 2003-2004 рр. та за 6 місяців 2005 року, а також кількість винесених ухвал про порушення справи та про відмову у порушенні справи за такими скаргами.

Конституційний Суд не погодився з думкою пана Северина, що запитувана ним інформація необхідна для здійснення його конституційного права збирати інформацію, а також зазначив, що надання КСУ такої інформації не передбачено законом про Конституційний Суд або його регламентом. Також КСУ додав, що інформація щодо роботи Суду наявна у офіційному виданні та на сайті органу, а також, що законодавством передбачено, що особи можуть звертатися до КСУ лише для отримання офіційного тлумачення Конституції чи законів України, якщо вони вважають, що останні можуть порушувати їхні конституційні права чи свободи.

У зв’язку з цим, заявник звернувся до суду. Він вимагав визнати відмову КСУ протиправною та зобов’язати надати запитувану інформацію. У суді Олександр Северин посилався на право збирати інформацію, передбачене статтею 10 Конвенції та статтею 34 Конституції, а також право звертатися до державних органів із запитами про інформацію, передбачене статтею 40 Конституції та законом «Про інформацію». Він стверджував, що всі громадяни України мають право вільно збирати інформацію для здійснення своїх прав, свобод та законних інтересів. Утім, суд не знайшов у вимогах заявника законних підстав і відмовив у їх задоволенні.

Пан Северин подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що КСУ порушив його права на збір інформації, гарантовані Конвенцією, Конституцією та законом «Про інформацію». Апеляційний суд постановив, що скарга заявника безпідставна та підтримав рішення суду першої інстанції. У касаційній інстанції Вищий адміністративний суд також підтримав рішення судів нижчих інстанцій.

А 20 травня 2011 року КСУ надіслав заявнику листа, у якому було викладено раніше запитувану ним інформацію за період з 2003 по 2010 рік. У листі також було зазначено, що більшість заяв Суд повернув авторам у зв’язку з невідповідністю вимогам закону «Про КСУ». Додаток до листа містив інформацію про кількість скарг громадян із розподілом по темах та роках. Також у додатку була таблиця з інформацією про кількість рішень про порушення та рішень про відмову у порушенні справи по темах та роках.

У своїй заяві до ЄСПЛ пан Северин стверджував, що КСУ порушив його право вільно збирати інформацію, а національні суди не захистили його права.

Позиція уряду

Уряд стверджував, що інформація, яку заявник вимагав надати, знаходилася у публічному доступі, і він міг отримати її із відкритих джерел – сайту КСУ та Бюлетеня КСУ. Зокрема, представник уряду Іван Ліщина зазначив, що один із цих Бюлетенів був надісланий заявнику у лютому 2006 року. На думку уряду, національні суди розглянули справу заявника належним чином, адже інформація, яку він хотів отримати була доступною. При цьому, пан Ліщина зазначив, що заявник зробив запит на інформацію не для здійснення свободи висловлення, а для «перевірки системи надання інформації різними державними органами», оскільки він був автором ряду Інтернет-публікацій про те, як подати інформаційний запит до державного органу, і стверджував, що він є експертом у цій галузі.

Зважаючи на те, що інформація була доступна з інших джерел, а сам пан Северин робив запит не для отримання інформації, уряд вважав, що заявника не можна розглядати як жертву, адже втручання у його права не було. На підтвердження своєї позиції, уряд надав копію Бюлетеня, у якому містилася вся запитувана заявником інформація.

Позиція заявника

Заявник, у свою чергу, стверджував, що запитувана інформація була йому потрібна для написання статті про роботу КСУ та право громадян звертатися до Конституційного Суду, адже він регулярно писав статті на правозахисну тематику для Харківської правозахисної групи.

Олександр Северин погодився, що частина запитуваної інформації містилася у Бюлетені КСУ, який він отримав у лютому 2006, проте звернув увагу на те, що цю інформацію він отримав із піврічною затримкою. Разом із тим, другу частину інформації він отримав лише у 2011 році, коли вона була вже неактуальна. Також заявник звернув увагу на те, що рішення про відмову у відкритті справи надсилалося звичайним листом, а тому офіційної статистики по кількості відмов у відкритих джерелах не було. До того ж, він вважає, що КСУ мав всю необхідну інформацію, і вона не вимагала жодного опрацювання.

Позиція ЄСПЛ

Згідно з практикою Суду, стаття 10 Конвенції не передбачає права на доступ до інформації. Таке право чи обов’язок держави надати таку інформацію може виникнути у випадках, коли доступ до інформації забезпечує здійснення людиною права на свободу висловлювання, зокрема «свободу одержувати та передавати інформацію». У такому разі відмова надати інформацію є втручанням у її права.

Факт того, чи було ненадання інформації втручанням у права людини, Суд встановлює за наступними критеріями:

• Мета отримання інформації;
• Природа запитуваної інформації;
• Роль заявника;
• Чи була інформація готовою і доступною.

«Суд нагадує, що, відповідно практики Суду, мета людини відносно запиту на доступ до інформації, якою розпоряджається органи державної влади, має забезпечувати його чи її здійснення свободи “отримувати та передавати інформацію та ідеї” іншим. Таким чином, збір інформації розглядається як належна складова журналістської або іншої діяльності, спрямованої на створення простору або забезпечення ключового елементу для публічних обговорень», – підкреслили у ЄСПЛ.

Суд проаналізував зміст рішень національних судів і прийшов до висновку, що заявник не повідомив ані КСУ, ані національні суди про мету збору інформації. Під час розгляду справи у
ЄСПЛ пан Северин також не надав доказів того, що він повідомляв КСУ чи суди про мету свого запиту.

«Хоча чинне на момент обставин справи національне законодавство не вимагає зазначати мету запиту на інформацію, Суд нагадує, що заявник не може скаржитися на підставі статті 10 щодо абстрактного обмеження на доступ до інформації, яка на його чи її думку має бути доступна лише на підставі загального принципу, [заявник] повинен показати, що доступ до запитуваної інформації є інструментом здійснення його чи її права на свободу висловлювання, і тому відмова у доступі до цієї конкретної інформації має ознаки втручання у це право».

ЄСПЛ знову звернув увагу на те, що заявник не зазначив у запиті ціль збору інформації. А також підкреслив, що статус правозахисника не означає, що запитувана ним інформація за замовчуванням потрібна у правозахисних цілях або з метою, що становить суспільний інтерес. Більше того, Суд зазначив, що немає доказів того, що національні суди були свідомі діяльності Олександра Северина у рамках Харківської правозахисної групи.

На підставі вищезазначеного, Суд визнав заяву Олександра Северина неприйнятною.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, чи є порушенням свободи віросповідання освячення школярів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.