Розподіл судових витрат на правову допомогу: позиція ВС

Посилання скаржника на те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/376/20.

Обставини справи

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Н» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку про стягнення боргу в загальній сумі 9 388,19 грн, у тому числі пені в сумі 6 674,66 грн; 3% річних у сумі 490,73 грн; інфляційні втрати в сумі 2 222,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення п. 6.1 договору про постачання природного газу, а також приписів чинного законодавства, несвоєчасно здійснив оплату за переданий позивачем природний газ.

17 березня 2020 року рішенням Господарського суду Харківської області у задоволенні позову відмовлено.

27 березня 2020 року ухвалою Господарського суду Харківської області заяву відповідача про розподіл судових витрат залишено без розгляду.

Ухвалу мотивовано тим, що розгляд справи здійснювався господарським судом за правилами спрощеного позовного провадження. У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про те, що попередні витрати на представництво інтересів відповідача складають 4 800,00 грн та їх остаточний розрахунок буде надано додатково.

Натомість подана після прийняття рішення відповідачем заява про розподіл судових витрат у справі містить іншу вимогу про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 289,00 грн та включає інші витрати, які не були включені до попереднього розрахунку, а також відрізняється вартість послуг, зокрема на участь у судовому засіданні.

Крім того, заява про розподіл судових витрат у розмірі 7 289,00 грн, яка є іншою за розміром судових витрат та змістом наданих послуг ніж заява, викладена у відзиві на позовну заяву, подана відповідачем лише після прийняття рішення у справі.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, відповідач мав до закінчення розгляду справи по суті подати суду відповідну заяву про розмір судових витрат на правничу допомогу, які сторона має сплатити за розгляд даної справи. Оскільки заява відповідача була подана лише після прийняття рішення у справі, місцевий господарський суд зазначив про те, що відповідач пропустив строк подання відповідної заяви про розподіл судових витрат.

Постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області залишено без змін. Ухвалу Господарського суду Харківської області скасовано та постановлено нове рішення, яким заяву ОСББ про розподіл судових витрат задоволено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог. Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, відповідач мав до закінчення розгляду справи по суті подати суду відповідну заяву про розмір судових втрат на правничу допомогу, які сторона має сплатити за розгляд даної справи.

Оскільки в процедурі спрощеного провадження відсутня стадія судових дебатів, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів та вимога про подання до закінчення судових дебатів відповідної заяви про надання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення суду не можуть розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява відповідача про розподіл судових витрат з вимогою про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 289,00 грн подана в межах встановлених строків на її подання.

Східним апеляційним господарським судом досліджено надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції та встановлено, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами.

Висновок Верховного Суду

Враховуючи викладені вимоги ГПК України, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 17.03.2020, а заява відповідача про розподіл судових витрат з вимогою про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 289,00 грн подана до суду першої інстанції 20.03.2020, тобто в межах встановленого строку на її подання.

У зв`язку з викладеним суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат по суті.

ВС зауважив, що у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.  У зв’язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

ВС зауважив, що ухвалюючи постанову, що є предметом касаційного оскарження в частині розподілу судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог ст. ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідив надані заявником докази на підтвердження об’єму наданих послуг та установив, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви документами. Зокрема, на підтвердження понесених судових втрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції відповідачем подано копію договору про надання правничої допомоги, копію додаткової угоди про надання правничої допомоги, копію акта прийому-передачі виконаних робіт на 7 281,00 грн, копію рахунку платіжного доручення на 7 281, 00 грн та детальний опис робіт. Також відповідачем подано заяву про розподіл судових витрат на стадії розгляду апеляційної скарги у розмірі 1 644,48 грн, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу у вигляді ознайомлення зі справою у суді апеляційної інстанції, складання відзиву на апеляційну скаргу та витрат на направлення поштової кореспонденції.

Суд апеляційної інстанції встановив, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 281,00 грн у суді першої інстанції та в сумі 1 644,48 грн у суді апеляційної інстанції є підтвердженими, а позивачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Посилання скаржника на те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.

Аргумент позивача про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.12.2018 (скаржник помилково зазначив 11.12.2019), у справі № 910/2170/18, від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, відхиляються Верховним Судом, оскільки такі висновки не є релевантними для цієї судової справи з огляду на різні обставини справи. Більш того, у жодній з цих справ Верховний Суд не зазначав про звільнення сторони, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, від обов`язку доведення неспівмірності цих витрат.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення судових витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій на позивача.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що нормами процесуального закону не передбачено покладання на третю особу витрат на правничу допомогу адвоката.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.