Реформа виконання судових рішень: хто має здійснювати контроль за виконавцями

15 жовтня Комітет з питань правової політики Верховної Ради України провів у режимі відеоконференції комітетські слухання «Виконання судових рішень як гарантія дієвості судового захисту». Захід, хоч і у незвичному форматі, таки зібрав представників усіх причетних до реформи сфери примусового виконання судових рішень сторін - народних депутатів, представників Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби, Верховного Суду, Національної асоціації банків України, членів Асоціації приватних виконавців України та міжнародних експертів. Проте виробленням спільної позиції ніхто не переймався, використали слухання лише як майданчик для впливу на членів комітету, які в межах контрольної функції мають підготувати рекомендації щодо подальших кроків реформи.

Як відомо, на реформу існує два основних погляди – від державного регулятора сфери, в особі Міністерства юстиції України, та професійної спільноти приватних виконавців, в особі її самоврядної організації – Асоціації приватних виконавців України (АПВУ). І хоча всі говорять про доцільність створення в Україні змішаної системи виконання рішень, якою має бути ця система – кожний бачить по-своєму.

Мін’юст у своєму законопроекті № 3609 не збирається віддавати левову частку контролюючих повноважень в руки АПВУ, а ті підготували свій пакет законопроектів № 3726-3729, де виступають за повне зрівняння повноважень державних і приватних виконавців та вирішальну роль у підготовці нових кадрів, апелюючи до того, що за три роки свого існування вони показали більш ефективну роботу.

Позиція регулятора

Робота Державної виконавчої служби, як заявив заступник міністра юстиції з питань виконавчої служби Андрій Гайченко, не зважаючи ні на що, покращується.

«Ми виходимо на позитивні показники, відносно 2017-2019 років, навіть попри те, що йде значний відтік виконавчих проваджень з державної виконавчої служби до приватних виконавців, попри карантинні обмеження», — зазначив він.

На думку заступника міністра, щоб виконувати рішення більш ефективно і хоч якось наблизитися до рівня виконання в 70 відсотків у 2023 році, встановленого ще програмою попереднього уряду, необхідно скасувати всі мораторії, які існують на сьогодні. Адже цілі галузі випадають із сфери виконання судових рішень.

«Ми маємо йти тим шляхом, коли всі рішення суду виконуються», — підкреслив посадовець.

Міністерський законопроект надає виконавцям, як державним, так і приватним, додаткові важелі для забезпечення максимальної ефективності. Це – можливість повторно штрафувати боржника без закриття виконавчого провадження, посилення кримінальної відповідальності за втручання у діяльність виконавців, розширення можливостей застосування такого заходу, як обмеження боржника у виїзді за кордон.

Що стосується розвитку професії приватних виконавців, то заступник міністра наголосив, що вони хочуть відійти від нинішньої системи, коли приватним виконавцем вигідно бути лише у місті Києві, адже тут вони можуть порушувати принцип територіальності і відкривати провадження щодо боржників, які знаходяться по всій території України.

«Це неправильно. Це дисбаланс. У нас близько 100 приватних виконавців у Києві і десь 150 – на всю іншу Україну. Це проблема», — вважає Андрій Гайченко.

До роботи Дисциплінарної комісії приватних виконавців є багато закидів, нагадав він. Особливо дорікають регулятору за надмірний контроль над професією приватного виконавця. Проте заступник міністра звернув увагу на те, що виконавець, державний і приватний, є особою, яка має надмірні повноваження. Вона фактично може розпоряджатися майном боржника, а за умов зловживань, майном будь-якої особи. Саме тому регулятор наполягає на тому, що механізм реагування на зловживання виконавців має залишатись за ним.

«У нас немає якихось конспірологічних ідей, ми хочемо просто, щоб особі було куди звернутись», — запевнив заступник міністра.

Він також згадав ситуації, коли приватні виконавці, зловживаючи, можуть продати іпотечне майно боржника, не спитавши згоду у банку. А банк навіть не є стороною такого виконавчого провадження і не може звернутися зі скаргою на виконавця. Натомість у державного виконавця є начальник відділу та департаменту, які можуть вчасно провести перевірку і скасувати незаконну постанову. Дії приватного виконавця регулятор може скасувати тільки через судовий розгляд, а це місяці і роки, тому права особи можуть бути порушені протягом тривалого часу.

«Регулятор – на то він й регулятор, щоб перевіряти, дивитись, впливати», - підсумував позицію Мін’юсту його представник.

Позиція професійної спільноти

Нарікання на зловживання приватних виконавців не підкріплені жодним фактом, запевняє заступник голови Асоціації приватних виконавців України Олександр Сівокозов.

«Аналіз реєстру судових рішень свідчить, що жодного приватного виконавця не було притягнуто до кримінальної відповідальності, тоді як державних виконавців – чимало. Крім того в роботі ДВС часто виникають питання корупції та зловживання правами. Проблема не в тому, що державні виконавці погані, проблема в системі», — переконаний заступник голови АПВУ.

Він також вважає, що нинішня система виконання судових рішень є монополією. Мін'юст сам визначає правила, сам працює за ними (в особі Державної виконавчої служби) і сам контролює їх дотримання. Законопроект № 3609 також не руйнує монополію, а цементує її. Від цього потерпає, в першу чергу, інститут приватних виконавців.

Зокрема, законопроектом Мін’юсту, по-перше, скасовується норма щодо об'єму позапланових перевірок. Зараз їх можна проводити лише з питань, які стали предметом для проведення перевірки. І якщо Дисциплінарна комісія приймає рішення на підставі даних, які виходили за межі перевірки – суди скасовують такі рішення.  А тепер посадовцям дають можливість шукати порушення, аж поки не знайдуть. По-друге, питання, які були предметом перевірки, хочуть дозволити перевіряти повторно. Тобто тероризувати нескінченними перевірками. По-третє, скасовується догана як вид дисциплінарного стягнення. Основним видом покарання стане призупинення на 6 місяців або припинення діяльності. Приватні виконавці фактично позбавляються можливості оскаржити ці рішення у суді. По-четверте, Асоціація приватних виконавців позбавляється права погоджувати проекти нормативно правових актів.

«Замість вирішення системних питань, Мін’юст ставить незалежну професію у повністю залежне становище. Вихід – тільки в демонополізації системи, що й пропонує європейський пакет законопроектів №№ 3726-3729», — резюмує Олександр Сівокозов.

На думку приватного виконавця Андрія Авторгова, існуючий сьогодні так званий автоматизований арешт коштів – зовсім не те, що малось на увазі. Під’єднані до системи тільки чотири банки, і, по суті, це не автоматизований арешт, а тільки електронний документообіг.

Позиція банків

Представник Національної асоціації банків України Олена Полянчук пояснила, чому банки не поспішають приєднуватися до системи автоматизованого арешту коштів боржників.

«Документи все одно треба оброблювати вручну, тому цей механізм треба доопрацювати», — зазначила вона.

Оцінюючи ж наявні законодавчі ініціативи, представник банківської спільноти відзначила, що в міністерському законопроекті є чимало позитивних речей, зокрема, запровадження кримінальної відповідальності за перешкоджання діяльності виконавців, застосування зустрічного забезпечення, збільшення терміну для пред'явлення вимог боржнику.

У той же час вона проти надання права третім особам, які не є сторонами виконавчого провадження, оскаржувати до суду дії та бездіяльність виконавців.

«Якщо таке дозволити, то це буде сприяти затягуванню виконання провадження», — переконана Олена Полянчук.

Банки, за її словами, більше цікавить оперативне зняття арешту з коштів та майна боржника після стягнення боргу. Постанову про зняття арешту виконавець часто не надає, і у банків накопичуються значні пули арештованих коштів та майна.

Позиція судової гілки влади

Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Михайло Смокович, який взяв участь у комітетських слуханнях, підтвердив, що виконання судових рішень є дійсно болючим питанням в Україні.

Він згадав часи, коли судді мали своїх виконавців, і тоді рішення виконувалися, начебто, на 90 відсотків.

«Зараз все по-іншому. І хоча ЄСПЛ постійно зазначає, що виконання судових рішень – це стадія судового розгляду, у нас цю функцію передали від судової до виконавчої гілки влади. Сьогодні суд реагує лише за принципом диспозитивності, тобто, коли хтось звернеться до суду», — сказав суддя.

Михайло Смокович вважає, що судовий контроль за виконанням судових рішень слід відновити.

«Так ми повернемося у лоно Конституції України», - стверджує він.

До речі, у статті 129-1 Конституції України зазначено: «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд».

Керівник Робочої групи щодо реформування системи примусового виконання судових рішень, яка працює при Комітеті з питань правової політики, народний депутат Валерій Божик наприкінці запевнив, що позиція усіх стейкхолдерів, висловлена на слуханнях, буде уважно вивчена і на засідання комітету буде винесено проект рекомендацій щодо подальших дій.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.