24 вересня секретар Пленуму Верховного Суду, секретар Першої судової палати Касаційного цивільного суду Дмитро Луспеник та суддя КЦС Руслан Лідовець взяли участь у вебінарі для учасників проєкту «Свої люди». Захід був присвячений особливостям розгляду цивільних справ щодо відшкодування моральної шкоди.
На самому початку свого виступу Дмитро Луспеник відзначив, що така тема не дуже популярна на подібних заходах. Він припустив, що низький інтерес до особливостей призначення морального відшкодування спричинений сталістю судової практики у цивільних справах.
До 1993 року законодавство України не передбачало жодних правових підстав для виплати моральної шкоди. Таке положення було «радянським спадком», адже в СРСР вважали таку компенсацію неправомірним збагаченням. Втім, починаючи з 1993 року, поступово почало з’являтися все більше нормативно-правових актів, які регулювали виплату моральної шкоди громадянам.
До основних нормативних «джерел», крізь призму яких українські суди ухвалюють рішення про призначення морального відшкодування, Дмитро Луспеник відніс:
Пан Лідовець у свою чергу відзначив, що право на відшкодування моральної шкоди виникає лише за таких умов:
Також спікер зупинився на двох презумпціях. По-перше, він підкреслив, що законодавство не передбачає презумпцію моральної шкоди – тобто факт нанесення моральної шкоди має бути доведений. По-друге, Руслан Лідовець звернув увагу на дію презумпції заподіювача шкоди, маючи на увазі, що відповідач повинен довести відсутність вини у нанесенні моральної шкоди, при цьому позивач не зобов’язаний доводити її наявність. Проте суддя КЦС звернув увагу, що позивач може скористатися своїм правом доведення вини відповідача, адже від його участі та активності значним чином буде залежати рішення суду.
Після цього Руслан Лідовець навів приклад особливих випадків цивільно-правової відповідальності. Він звернув увагу авдиторії на те, що у певних випадках відшкодування шкоди настає незалежно від вини. Наприклад, у разі завдання каліцтва або незаконного засудження. Разом з тим існують також випадки, коли моральну компенсацію виплачує не заподіювач, а інша відповідальна особа: роботодавець, батьки, держава і т. ін.
«На сьогодні визначення розміру моральної шкоди є прерогативою суду. Сторони можуть лише пропонувати суду свої варіанти», – зазначив Дмитро Луспеник. Разом з тим він звернув увагу, що розмір відшкодування є предметом доказування, а отже, позивач має довести суду, що пропонований ним розмір компенсації відповідає його стражданням.
На прикладі ЄСПЛ представник КЦС зазначив, що за певних обставин суди можуть встановити, що сам факт визнання порушення є достатньою сатисфакцією позивача. Проте такий підхід не поширюється на трудові справи.
Також пан Луспеник презентував основні критерії для визначення розміру моральної шкоди, до яких відносяться:
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про постанову КЦС у справі про 300 000 гривень моральної школи за неналежне опалення житла.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.