Порушення права на свободу і безпеку: позиція ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув заяву № 62775/14, «Міргадіров проти Азербайджану та Туреччини». Вона стосувалася можливого порушення права на свободу і безпеку.

Обставини справи

Справа стосувалася арешту та досудового ув’язнення заявника, журналіста, за звинуваченнями в державній зраді, оскільки він, як стверджувалося, займався шпигунством для Вірменії.

Суд встановив, зокрема, що докази, чи то подані йому, чи надані на національному рівні, не були достатніми для того, щоб створити обґрунтовану підозру про велику зраду заявника. Обмеження, накладені на нього під час досудового ув’язнення, також порушили його права.

Основні факти

Заявник є громадянином Азербайджану 1961 року народження. Зараз він мешкає в м. Тальвіль, Швейцарія.

В той час як заявник, журналіст, працював кореспондентом азербайджанської газети в Туреччині в квітні 2014 року, органи влади Туреччини скасували його акредитацію журналіста та дозвіл на проживання і в кінцевому підсумку депортували його на батьківщину.

Після прибуття в аеропорт Баку він був заарештований службовцями Міністерства національної безпеки Азербайджану («МНБ»). Через два дні його звинуватили у державній зраді за те, що він, як стверджувалося, надавав секретну інформацію службовцям Вірменії.

Його тримали під вартою до розгляду справи з квітня 2014 року до визнання винним у грудні 2015 року Судом з розгляду тяжких злочинів м. Баку, який засудив його до шести років позбавлення волі. У березні 2016 року Апеляційний суд м. Баку призупинив покарання на п’ять років і того ж дня він був звільнений.

Під час досудового ув’язнення до заявника застосовувались різні обмеження, в тому числі право користуватися телефоном та зустрічатися або листуватися з будь-якою іншою особою, окрім його адвокатів. Національні суди відхилили його апеляції на досудове ув’язнення та обмеження.

У липні 2014 року МНБ та Генеральна прокуратура опублікували заяву, в якій було зазначено, серед іншого, що заявник надавав різну інформацію стосовно безпеки Азербайджану колишньому міністру національної безпеки Вірменії.

Заявник подав декілька скарг відповідно до статті 5 (право на свободу та безпеку). Він також стверджував про порушення статті 6 § 2 (презумпція невинуватості), статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя ), статті 10 (свобода вираження поглядів) та статті 18 (застереження щодо використання обмежень прав) разом зі статтею 5. Крім того, заявник скаржився на Туреччину відповідно до статті 5 § 1, 2, 3 і 4 Конвенції та статті 10.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 11 вересня 2014 року.

Рішення Суду

Скарги проти Азербайджану

Стаття 5 § 1 та 3

Суд зазначив, що заявника звинуватили в державній зраді після зустрічі з L.B., який за словами органів влади, був агентом вірменських розвідувальних служб та інших людей в різні дати в 2008 та 2009 рр. Ці зустрічі відбувались в рамках міжнародних конференцій, в яких заявник брав участь як політичний аналітик та журналіст.

Уряд Азербайджану стверджував, що його затримали за обґрунтованою підозрою в скоєнні кримінального злочину, що було підтверджено інформацією і доказами, в тому числі відеозаписами його зустрічей з представниками закордонних розвідувальних служб та отриманням ним грошей від них. Уряд також посилався на процесуальні рішення, які демонстрували, що органи прокуратури мали відповідну інформацію та передали її до судів.

Проте Суд зазначив, що заявника не звинувачували у державній зраді через його зустрічі з L.B.  та іншими особами, але через його передбачуване шпигунство для надання службам зовнішньої розвідки інформації, зібраної за їх запитом, разом із фотокартками та технічними кресленнями.

Уряд Азербайджану також загалом посилався на інформацію та докази, які, як стверджувалося, підтверджували існування обґрунтованої підозри заявника в державній зраді без зазначення змісту цієї інформації та доказів. Єдині особливі докази, на які прямо посилався уряд, є відеозаписи та передбачуване отримання грошей. Проте з першого судового рішення щодо затримання заявника в квітні 2014 року або будь-якого наступного рішення з цього питання не виявлялося, що судам був переданий будь-який відеозапис, оскільки їх рішення не посилалися на такий матеріал.

Крім того, уряд не продемонстрував, що вимоги, встановлені в рішенні Пленуму Верховного суду 3 листопада 2009 року для судів, які піддавали ретельній перевірці заяви органів прокуратури про ухвалення рішення про залишення під вартою, не були враховані.

Крім того, жодне із судових рішень про продовження запобіжного заходу заявника не посилалося на передбачуваний новий факт листування в Інтернеті між заявником та L.B. як підтвердження обґрунтованої підозри у державній зраді. Уряд Азербайджану навіть під час провадження в Суді не надав жодного матеріалу, який переконав би об’єктивного спостерігача в тому, що заявник, можливо, скоїв кримінальний злочин.

Суд дійшов висновку, що представлений матеріал не відповідав мінімальному стандарту, встановленому статтею 5 § 1 (c) Конвенції для обґрунтованості підозри, необхідної для арешту особи та продовження тримання під вартою і це положення було порушене. З огляду на цей висновок він не вважав необхідним розглядати скаргу відповідно до статті 5 § 3.

З матеріалів справи також було зрозуміло, що заявника тримали під вартою протягом 16 годин з півночі на 19 листопада до 16 години 20 листопада 2014 року без будь-якого судового наказу, який дозволяв його тримання під вартою. Таким чином, тримання під вартою було незаконним та порушило статтю 5 § 1.

Стаття 5 § 4

Заявник стверджував, що національні суди не відповіли на жоден із відповідних аргументів проти тримання під вартою, які він неодноразово надавав. Його адвокати також не були поінформовані про слухання районного суду 20 листопада 2014 року.  Уряд відхилив ці твердження.

Суд зазначив, що суди використовували короткі, розмиті та стереотипні формулювання для відхилення скарги заявника на його досудове ув’язнення, обмежуючи свою роль автоматичним схваленням заяв обвинувачення. Тому вони не провели справжнього перегляду «законності» його тримання під вартою і була порушена стаття 5 § 4. Він не вважав необхідним розглядати окремо скаргу на слухання в листопаді 2014 року.

Стаття 6 § 2

Суд постановив, що заява, опублікована в липні 2014 року МНБ та прокуратурою, не була зроблена з необхідною розсудливістю та обережністю, а також те, що загальний спосіб формулювання не залишав у читача сумнівів в тому, що заявник скоїв  кримінальний злочин державної зради. Таким чином, відбулося порушення статті 6 § 2 Конвенції.

Стаття 8

Заявник посилався на статті 8 та 10 у своїй скарзі щодо обмежень, накладених на нього під час досудового ув’язнення, але Суд розглядав  поставлені питання лише відповідно до статті 8.

Суд спершу встановив, що втручання у право заявника отримувати та виписувати суспільно-політичні газети або журнали не відповідало закону в значенні пункту 2 статті 8.

Заходи також de facto складали повну заборону мати будь-які контакти (зустрічі, телефонні розмови або листування) із зовнішнім світом, за винятком його адвокатів. Ні слідчий, який вимагав такі обмеження, ні суди, не надали жодного відповідного обґрунтування на підтримку таких суворих та всеосяжних заходів. Уряд також не надав жодного відповідного пояснення необхідності відокремити заявника від його сім’ї та зовнішнього світу.

Суд дійшов висновку, що підстави, надані національними органами влади на підтримку обмеження прав заявника, не були доречними та достатніми і була порушена стаття 8.

Стаття 18 разом зі статтею 5

Заявник стверджував, що обмеження, накладені на нього, були пов’язані з його роботою журналістом та політичним аналітиком. Уряд Азербайджану стверджував, що обмеження не були застосовані для будь-яких цілей, окрім однієї, передбаченої статтею 5.

Суд зазначив, що заявник скаржився стисло і в загальних рисах на те, що обмеження, про які йдеться, були застосовані урядом Азербайджану з наміром ізоляції його як журналіста та політичного аналітика від його професійної діяльності. Проте він не уточнив, що в його роботі могло знаходитися за обмеженнями, накладеними на нього.

З урахуванням тверджень заявника та всіх матеріалів, які знаходяться в його розпорядженні, Суд не може встановити поза всіма обґрунтованими сумнівами, що його арешт та затримання переслідували будь-яку приховану мету.

Відповідно, стаття 18 разом зі статтею 5 не була порушена.

Скарги проти Туреччини

Стаття 5 та Стаття 10

Суд встановив, що скарги заявника відповідно до статті 5 § 1, 2, 3 та 4 були або неприйнятними (згідно зі статтею 5 § 3), розгляд не був необхідним (стаття 5 § 4) або те, що він не вичерпав національні засоби судового захисту (скарги відповідно до статті 5 §§ 1 і 2 і статті 10).

Суд постановив, що Азербайджан повинен виплатити заявникові 20 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.